Урок № 1 - 2
Дата: 04 листопада 2020р.
Тема: Лексикографія. Сучасні лексикографічні джерела: словники, довідкова література. Типи словників
Хід роботи
1. Ознайомитися із теоретичним матеріалом підручника (ст. 4 - 5; ст. 10 - 11)
https://pidruchnyk.com.ua/1168-ukrainska-mova-10-klas-avramenko.html
Прочитай та запам"ятай!
Лексикографія — розділ мовознавства, що розробляє теорію і практику укладання словників.
Словник — довідкове зібрання слів у формі книги (нині й у комп’ютерному варіанті) з різнорівневою інформацією про них.
Лексикографія — словникарство
Лексикограф — словникар
Довідник — книжка, що містить стислі відомості з певних питань.
Таблиця № 1
Таблиця № 2
Таблиця № 3
Останнім часом особливої ваги набувають комбіновані словники, які містять необхідну різнорівневу інформацію про слово.
Сучасна лінгвістика отримала новий вектор — укладання комп’ютерних словників, створення машинних фондів національних мов. На відміну від звичайних словників, машинні мають можливість безперервного поповнення, швидкого пошуку слова.
2. Виконання вправ
І. Впр. 5 (ст.6)
Впр. 3 (ст. 11)
Впр.5 (ст. 12)
ІІ. Прочитайте текст Дмитра Пилипчука.
Золоте двадцятикнижжя
Нарешті ми тримаємо в руках перший том «Словника української мови» у 20 томах (видавництво «Наукова думка»)! Видання передплатне; один з нас нічого не знав про нього; інший, філолог і редактор, не тільки завсідник книжкових виставок, а й практичний лексикограф, подбав про передплату цього видання і для себе, і для свого друга, і для брата, який живе на Поділлі. Одержуючи цей фоліант на 912 сторінок у видавництві, кожен з нас пережив хвилини надзвичайної радості: нарешті, український народ матиме справді потужний, великий лексикон своєї мови, опрацьований на високому науковому рівні, і, сподіваємось, буде виданий на такому ж видавничому рівні, як отсей перший том!
Словник нашої мови у 20 томах — це творчий подвиг наших мовознавців, бо щонайменше вдвічі розширено обсяг словника, бо в ньому вперше процитовано десятки нових авторів, яких українська радянська лексикографія навмисне чи вимушено замовчувала, бо, нарешті, лексикографічний процес повністю модернізовано, і це досягнення неможливо перебільшити. І тут я низько вклоняюся Українському мовно-інформаційному фондові, іншим науковим закладам-партнерам і всьому творчому колективу Словника.
Цей Словник має бути в кожній школі, в кожному вищому навчальному закладі, в кожній бібліотеці, він потрібен академікам і членкорам, докторам наук і професорам, викладачам і вчителям, докторантам, аспірантам, студентам, учням, письменникам, журналістам, дикторам радіо і телеведучим, українським та іноземним дипломатам, усім людям, які прагнуть досконало вивчити нашу державну мову.
Це видання унікальне!
II. Виконайте завдання за текстом.
1. Які почуття автор хоче донести до читача?
2. Що ви знаєте про цей словник, чи є він у вашій родині, чи користувалися ви ним?
3. Які ваші практичні потреби задовольняє цей словник?
4. До якого типу належить цей словник:
а) залежно від призначення;
б) за способом розташування слів;
в) за типом характеристики слова?
Домашнє завдання:
теоретичний матеріал підручника,
ст. 12, завдання з розділу "Культура слова"
1. Випишіть назви норм української літературної мови в зошити.
Система норм мови внутрішньо членується на такі різновиди:
1. Фонетичні норми. Стосуються закріпленого у всенародній літературній практиці вимовляння голосних і приголосних звуків, різних сполучень звуків: наприклад, у слові джерело перший звук є злитим [] і саме так слід його вимовляти; обидва звуки [е] в ненаголошеній позиції вимовляємо як [еи], тобто з певним наближенням до [и], а звуки [р] та [л] мають у цьому слові таку ж природу, як і поза словом.
2. Лексичні норми. Охоплюють ті лексичні значення слів мови, які закріпилися за словами. Наприклад, на означення зустрічі двох чи кількох осіб (здебільшого за домовленістю) вживається словопобачення, а не зобачення (діалектизм).
3. Фразеологічні норми. Виявляються в такому вживанні фразеологізмів (стійких словосполучень), коли не спотворюються їхній зміст і граматична будова. Наприклад: за боки братися, тобто «сильно сміятися»; на вудочку попастися — «дати себе ошукати, обдурити».
4. Морфологічні норми. Полягають у правильному вживанні морфем (значущих частин слова). Наприклад, іменники солдат, відкриттяслід уживати в родовому відмінку множини тільки із закінченням -ів(солдатів, відкриттів).
5. Синтаксичні норми. Виявляються в усталених зразках побудови словосполучень, речень, у способах поєднання слів і речень. Наприклад, нормою є вживання форм словосполучень два (три, чотири) зошити, п’ять зошитів (а не два зошитів чи п’ять зошити).
6. Стилістичні норми. Дотримання їх забезпечує найбільш раціональне вираження думки за певної конкретної життєвої ситуації, оскільки при цьому максимально враховуються мета, характер мовлення і стильова приналежність слів (уживаються слова урочистого звучання або фамільярні, згрубілі, з тим чи тим значенням суб’єктивної оцінки — зменшеності чи зневажливості тощо); унаслідок цього мовне оформлення поетичного твору відрізняється від оформлення заяви, замітки до газети чи наукової праці з хімії; допускається лише певна синтаксична сполучуваність певного слова з іншими. Наприклад, стилістично нормативними є словосполучення у змаганнях беруть участь (а не приймають участь), екзамени складають (а не здають) тощо.
7. Орфоепічні норми. Виявляються в усталеному, закріпленому традицією вимовлянні ненаголошених голосних звуків, дзвінких і глухих приголосних, різних звукосполучень, окремих граматичних форм, у правильному наголошуванні слів. Наприклад, дзвінкі приголосні в кінці слів треба вимовляти без оглушення, дзвінко (дуб, діловод, мороз, трикотаж); слова ознака, предметвимовляємо за наголосом на другому складі, а в словах сімдесят, вісімдесятнаголошуємо останній склад.
8. Орфографічні норми. Представлені в обов’язкових написаннях слів. Наприклад, префікси роз-, без- від-, над- завжди пишемо однаково: розбити і розпитати, відробити і відпрацювати.
9. Пунктуаційні норми. Визначаються правилами вживання розділових знаків у письмовому тексті.
2. Робота з підручником
Прочитайте теоретичний матеріал (ст. 14)
https://pidruchnyk.com.ua/1168-ukrainska-mova-10-klas-avramenko.html
Виконати вправи:
1. Вправа 3 (ст. 15) - письмово
2. Вправа 5 (ст. 16) - письмово
3. Спишіть слова правильно їх наголошуючи
Вимова, запитання, завдання, новий, , випадок, одинадцять, ненависть, , подруга, приятель, помилка, кілометр, каталог, довідник, цінник, вантажівка, витрата, дрова, жалюзі, фольга, вітчим, апостроф, листопад, перепис, фартух .
4. Знайдіть помилку у виборі слова. Правильну відповідь запишіть.
Терміново подзвонити - терміново зателефонувати;
Завдати удару -
Приймати участь -
Дав вірну відповідь -
Перевертати сторінки -
Давати запитання -
Піднести квіти -
Виключна роль -
Багато статтів -
Відігравати значення -
Оформляти підписку -
Підвищувати кількість -
Домашнє завдання:
Вправа 7 (ст.17)
Фото виконаних завдань надсилаємо на електронну адресу pacerinanata@gmail.com або Вайбер або Телеграм
1.Витлумачте лексичне значення поданих пар слів, складіть із ними речення.
Допустимий — допустовий, економіка — економія, показник — покажчик, обшукувати — ошукувати
2.Поясніть значення слів у кожній парі, складіть і запишіть із ними речення.
1. Протягом — на протязі.
2. Виключний — винятковий.
3. Занапастити — втратити.
4. Переводити-перекладати.
3.Робота з підручником (ст.18-19)
► Прочитайте в підручнику лінгвістичну довідку. Розкажіть про поняття лексична норма, лексична помилка, лексичне значення слова.
https://pidruchnyk.com.ua/1168-ukrainska-mova-10-klas-avramenko.html
Вправа 7 (ст.26)
1. Прочитайте текст. Складіть його план, запишіть і перекажіть за планом.
Слова, якими тепер ми користуємось, говорячи (пишучи) українською мовою, неоднакові за часом виникнення і за походженням. Українська лексика формувалася протягом багатьох століть, причому не ізольовано від інших мов, а в певних зв’язках з ними. Тому з погляду походження в складі лексики сучасної української літературної мови природно складалися і взаємодіють дві основні групи слів — споконвічні слова і слова, що їх засвоєно запозичено) з інших мов.
Серед споконвічних слів, яких у сучасній мові переважна більшість і які визначають національну самобутність української мови, виокремлюються такі:
1. Спільнослов’янські слова.
х ще називають праслов’янськими (спільнослов’янська, чи праслов’янська лексика). Це слова дуже давні в нашій мові, вони відомі в усіх чи в більшості сучасних слов’янських мов, наприклад: в українській мові — голова, один; у російській — голова, один; у білоруській — галава, адзін; у польській — glowa, jeden; у чеській — glava, jeden; у болгарській — глава, един; у сербохорватській — глава, jедан.
2. Спільносхіднослов’янські слова. З’явилися тоді, коли східні слов’яни виділялись в окрему групу, але ще не поділялися на росіян, українців і білорусів, становили одну давньоруську народність. Таких слів, як правило, немає в західних і південних слов’янських мовах, наприклад: корзина, племінник, гречка, кішка, голубий, хороший, гуляти, сорок, дев’яносто та ін.
3. Власне українські слова. Ці слова з’явилися в процесі формування й розвитку української мови на давньоруській основі (починаючи в основному з XIV ст.). Наприклад: лелека, мрія, багаття, сіяч, смуга, сніданок, вареники, паляниця, годинник, загальний, виробничий, міркування, очолити, вибагливо тощо.
4. Іншомовні слова. Ще тоді (інколи й до того), коли «східні слов’яни», які жили в Києві та на прилеглих землях, мали постійні контакти з багатьма народами, зокрема іранцями, тюрками, балтами ... греками» (В. Русанівський), з грецької мови засвоєно словалевада(libadion), лимон (limen), баня (baneion), смарагд (smaragfos) та ін. У ті ж далекі часи з латинської мови засвоєно слово русалка (rosalia), яке у стародавніх римлян означало «свято роз». Давні слов’яни до київського і київського часів називали цим словом (фонетично зміненим) «свято весни».
2.Прочитайте текст. Випишіть по 2-3 слова, запозичені з інших мов.Зразок: парус, бібліотека (грец.)
Народи, особливо сусідні, завжди підтримували між собою економічні, політичні, культурні зв’язки, бо жоден народ не живе відокремлено від інших. Кожна нація не може не вчитися в інших. Тому немає мови, в якій не було б слів, засвоєних з інших мов. У давньоруську мову, а згодом і в українську, потрапляли слова з давньогрецької і латинської, арабської, старослов’янської, німецької, англійської, французької, польської та інших європейських і неєвропейських мов.
Зі старослов’янської мови — глас, глава, воздвигнути, учитель, трудящий, єдиний.
З давньогрецької — миска, ангел, кедр, граматика, філософія, хор й ін.
Слова латинського походження — республіка, конституція; формула, ревокація, префікс; юрист, нотаріус; лекція, студент, екзамен, інститут, факультет, університет; гумор, цирк та ін.
Із тюркських мов: отаман, богатир, чумак, козак; кавун, гарбуз, шашлик, казан, чарка, тулуб; базар, ярлик; чабан, тара, баран.
Особливо активно застосовувалась західноєвропейська лексика, починаючи з XVII ст., з часів керування Петра І.
З німецької мови — майстер, штукатур; кран, кнопка, клейстер; фартух, бутерброд; касир; штраф, поштамт; штаб, фланг; бинт, курорт; флейта, жанр, гастроном.
З французької мови — парламент, політика; костюм, блуза; кабінет, етаж; пудра, одеколон; атака, команда, фронт і ін.
З англійської мови — піжама, светр; пудинг, ром; мітинг, клуб, лідер; трамвай, тролейбус, танк, комбайн; футбол, бокс, спорт, чемпіон; катер, яхта тощо.
З голландської (боцман, гавань, матрос), італійської (арія, дует, соло, концерт, піаніно), іспанської (ананас, карамель), румунської (бринза),угорської (гуляш, чардаш), арабської (алгебра, атлас, нашатир),китайської (чай, чесуча) та інших мов.
3. Ознайомтесь з поданою інформацією. Наведіть приклади зловживання українських слів іншими мовами (письмово).
Українська лексика була і є джерелом поповнення словникового складу мов інших народів. У різні часи, починаючи з XVII ст., російською мовою засвоюються такі українські слова: вареник, галушка, борщ, стерня, гопак, містечко, черевик, бандура, бандурист, бублик, вечеряти, парубок, левада, булава, ярмо, громада, жито, карбованець та ін. Після 1917 р. в лексиці російської мови поширюються слова хлебороб, побратим, косовища, детвора, рушничок, хата-лабораторія, географічні назви на -щин (а) —Орловщина, Смоленщина.
У білоруській мові вживаються запозичені в різні часи з української мови слова: боротьба, журитися, забобони, клунок, крига, лунать, нагадать, прикмета, дієслово, займенник, чергуваннятощо.
У лексиці польської мови вживаються такі засвоєнні з української мови слова, як: булава, гречка, гарбуз, дужий, дурень, ватага, хата, криниця, огида, жнива, розлука, галас, крашанка, гармидер, бандура, затірка, череда, чуприна, гулянка, вечорниці, садиба та багато інших. У чеській, словацькій, молдавській, румунській, угорській, болгарській, сербохорватській мовах також є слова, запозичені з української мови.
Починаючи з XVII ст. українські слова засвоюються європейськими мовами. Наприклад: бандура (нім, франц.), бандурист (франц.),батько (агл.), баштан, гайдамака (нім, франц.), гетьман(нім.), кобза, кобзар (нім.), козак (франц., нім.), кошуля, країна(англ..), куліш (нім.),курінь (франц.), атаман, порог, староста, старшина (франц), сором, прапор, соцький(англ.), сотник, сопілка(нім.), сотня (нім., франц.).
4.Доберіть антоніми до виділених слів. Запишіть їх після цих слів у дужках.
1. У першу чергу. 2. Цікава телепередача. 3. Розпочати роботу. 4.Хмарний день. 5. Стає темно. 6. Прийти рано. 7. Бурхлива реакція. 8. Поступово зникати.
5. Виконати вправи з підручника
Вправа 3 (ст.28)
Домашнє завдання:
Вправа 5 (ст.29)
1.Комунікативний практикум
- Що ж таке есе?
Есе – невеликий за обсягом твір, що має довільну побудову, у якому автор висловлює власні думки та враження з конкретного приводу. Есе не претендує на вичерпну відповідь чи категоричну позицію відносно певної теми.
- Які є види есе?
Вільне(5-10хв.).Формальне(20-45хв.,інформаційне,критичне,есе-дослідження,есе-аналіз,1-2стор.,800-100 слів)
– вільно висловлює свою думку;
– показує своє ставлення до того, про кого говорить;
– не дотримується обов’язкової форми (вступу, основної частини, висновку);
– не всебічно описує предмет чи подію;
- може лише частково, як у розмові торкатися якихось питань;
- може висловлювати опірні міркування;
– використовує образні вислови, порівняння;
– на початку може сказати про що йтиметься у його висловлюванні, про час, місце й особливості події, може подати вислів, що виражає думку або викликає різне ставлення, можна почати прислів’ям, приказкою чи мудрим висловом;
– продовження може бути схожим на оповідання, під час читання якого виникають особливі відчуття й напрошується важливий висновок;
– останній абзац має завершувати думку;
– речення можуть бути короткі й, навіть, незавершені, питальні й окличні.
3. Ознайомитися із теоретичним матеріалом підручника
(ст. 44)
https://pidruchnyk.com.ua/1168-ukrainska-mova-10-klas-avramenko.html
Відомий поет Омар Хайям дав таке визначення щастю: «Щасливий той, хто жив хоч би хвилинку!» Отже, саме життя є щастям. Матеріальний добробут дає відчуття задоволення, комфорту, але не щастя. Той, хто бачить щастя в цьому, збіднює своє життя, перетворює його на існування. Відчуття щастя дає людині творчу працю, творчість, мета яких— ствердження ідеалів добра, краси, справедливості.
Розуміння щастя нікому не може бути нав'язано, кожна людина має право на своє уявлення про щастя, кожен вибирає його сам. Щастя — це сама людина, багатство її внутрішнього світу, характер її світогляду, духовність або меркантильність інтересів і потреб.
4. Творча робота
Написати власне есе «З чого зіткане щастя? »
Фото виконаних завдань надсилаємо на електронну адресу pacerinanata@gmail.com або Вайбер або Телеграм
- уживання слів у невластивому для контексту значенні: хворого лікуємо (а не лічимо), ставимося до усіх із повагою (а не відносимося з повагою);
- уживання слів-паразитів, які засмічують усне мовлення і заважають зрозуміти висловлену думку: коротше, як кажуть, знаєш, ну, значить, взагалі, от, так би мовити, типу, так сказати, га, ага, як це, тобто;
- уживання ненормативних слів, жаргонізмів, які мають знижений, згрубілий колорит і перебувають поза літературною нормою: утекти (а не злиняти), друг (а не кент), продати (а не загнати), доносити комусь (а не капати);
- уживання росіянізмів: пательня (а не сковородка), колишній (а не бувший), наступний (а не слідуючий);
- перенасичення тексту чужомовними запозиченнями, зловживання іншомовними словами, які в українській мові мають свої відповідники: самостійний (а не автономний), справа (а не бізнес), особливий (а не ексклюзивний), вихідні (а не вікенд);
- уживання тавтології – невиправданого повторення однокореневих слів або українського та чужомовного відповідників: письменник створив
(а не письменник написав), аборигени або корінне населення (а не корінні аборигени);
- уживання зайвих слів (плеоназму, тобто багатослів’я): три роки тому (а не три роки тому назад), познайомитися (а не вперше познайомитися), вересень (а не місяць вересень);
- сплутування паронімів: моя домашня адреса (а не мій домашній адрес), дружна група (а не дружня група);
- порушення фразеологічної точності: соломонове рішення (а не соломонова праця), крізь терен до зірок (а не крізь терен до світла в кінці тунелю).
1. Пригадайте відомі вам прийоми тлумачення лексичного значення слова. Із кожним словом складіть і запишіть словосполучення.
Мушля, зашарітися, шаленіти, цибатий, отава, купина, узбіччя, легіт, торік, перезва, второпати.
2. Прочитайте. Письмово складіть план тексту.
Сучасна лексикологія розвивається за двома основними напрямами. Один — створення спеціалізованих словників, у яких би містилась інформація лише одного типу: наприклад, тільки про написання слова, тільки про його походження, тільки про способи його поєднання з іншими словами та ін. Інший напрям — створення комплексних словників, які б уміщували якомога більше відомостей про слово: не лише давали б тлумачення його значень, граматичні характеристики, правила вимови та написання, але й описували б його смислові зв’язки з іншими словами, особливості його використання в різних стилях, його словотворчі можливості. Різноманітні типи словників розробляються залежно від того, для кого вони призначені. Так, наприклад, існують академічні словники, які містять найповнішу інформацію про слово, та навчальні, які мають на меті навчити людину, яка оволодіває мовою, правильно використовувати слово. Є словники, адресовані усім, розраховані на будь-якого читача (наприклад, «Тлумачний словник української мови»), та словники-довідники, призначені для людей певних професій (наприклад, «Словник наголосів для працівників радіо та телебачення»). Особливий тип складають словники для різних технічних, прикладних цілей: наприклад, для машинного перекладу та ін. (З підручника).
Домашнє завдання:
1.Лексичну норму дотримано у варіанті
А мілкі гроші Б подальша доля
В перевернути сторінку Г живописна галявина
2.Лексичну помилку допущено у варіанті
А освідчені люди Б сусідський собака
В відмінювати іменники Г здійснювати перевірку
3.Правильно підібрано український відповідник у рядку, ОКРІМ
А фундаментальний – ґрунтовний Б толерантність - ввічливість
В рентабельний – дохідний Г дистриб`ютор – розповсюджувач
4.НЕправильно сполучено слова в рядку
А вдалий проект Б розрахувався гривнами
В поширювати чутки Г вимкнути телефон
5.НЕ є синонімічним до слова зелений
А брунатний Б ізумрудний В малахітовий Г смарагдовий
6.Синоніми подано в рядку, ОКРІМ
А схарапуджений – наляканий Б погідний - сонячний
В одвірок – поріг Г врунитися – зеленіти
7.Слово приймати (у різних формах) можна поєднати з усіма поданими словами, ОКРІМ
А приймати участь Б приймати чергування
В приймати за жарт Г приймати драбину
8.Потрібно відредагувати речення
А Проведено навчання населення дій в умовах воєнного часу.
Б Громадянські права – основа конституційно-правового статусу громадянина держави.
В До споживчого кошика входять найбільш необхідні товари.
Г На протязі дня дощ лив як з відра.
9.Установіть відповідність
Іншомовне слово Власне українське слово
1респектабельний А небажаний
2локальний Б забезпечений
3одіозний В місцевий
4гіпотетичний Г поважний
Д припущений
10.Установіть відповідність
Фразеологізм Антонім
1співати дифірамби А поливати помиями
2міцний горішок Б хоч греблю гати
3на заячий скік В на вагу золота
4не в тім`я битий Г ні риба ні м'ясо
Д туман вісімнадцятий
Фото виконаних завдань надсилаємо на електронну адресу pacerinanata@gmail.com або Вайбер або Телеграм
Вправа 3 (ст. 48) - усно
Фото виконаних завдань надсилаємо на електронну адресу pacerinanata@gmail.com або Вайбер або Телеграм
Вимоги до мови оратора
Не менш високі вимоги ставляться й до мови справжнього оратора. Назвемо їх.
Точність формулювань — точність мовлення (це сувора відповідність між словом і тим поняттям, яке цим словом позначається; щоб досягти такої відповідності, треба добре знати предмет, так само добре знати значення слова, постійно й суворо стежити за відповідністю між словом і тим, що воно повинне позначати).
Стислість, небагатослівність (стислим вважається мовлення, в якому немає слів, не викликаних безпосередньою потребою висловлення; однак потреби бувають різні: часом виникає необхідність пояснити щось детально, тоді багатослівність виправдана й передбачена).
Доречність (мова не може бути «хорошою» чи «поганою» сама по собі; вона оцінюється залежно від свого конкретного призначення; при цьому враховується як мета мовлення, так і умови спілкування: час, місце, склад слухачів, тема та ін.).
Приступність, зрозумілість (мовлення, яке не породжує труднощів у розумінні змісту, вважається приступним; ця риса відносна: змінюється слухач — змінюється й поняття «приступності»).
Виразність (це риса мови емоційної, де слова, крім понятійної інформації, несуть на собі як доважок ще й чуттєву інформацію, виражають не лише логічні поняття, а й почуття та переживання мовця; вона досягається точністю словесного позначення предметів чи явищ, яка, в свою чергу, може викликати образність; правильністю вимови, вдалим поділом на фрази, інтонаційним багатством мовлення, хорошою дикцією, наявністю психологічних пауз, мотивованістю смислових наголосів).
Своєрідність, оригінальність (особистість людини проявляється й у тому, як вона говорить: чим своєрідніша, оригінальніша особистість, тим яскравіший і складніший її внутрішній світ; своєрідність у мові проявляється в умінні користуватися образами, порівняннями, по-своєму добирати епітети, евфемізуючі засоби, іносказання та ін.).
Краса мови (почуття краси, почуття естетичного задоволення викликає лише мова досконала, бездоганна; красивим може й повинне бути мовлення будь-якого типу: краса тут створюється і лексикою, і синтаксисом, і ритмом, і характером зв'язків між словами в реченні, а головне — повною відповідністю між змістом, словесним втіленням думки і ситуацією мовлення).
А чи це й справді так важливо? Чи не однаково, як промовець говорить— добре, погано?
Виявляється, що порушення мовних норм, вади вимови, плутання російських і українських слів і зворотів, неправильне наголошення — все це одразу ж і дуже помітно знижує авторитет промовця, різко погіршує сприйняття змісту. У той же час точна, виразна, бездоганна літературна мова виступаючого — не лише найкращий спосіб донести певні ідеї до слухача, а й значний виховний фактор, який сприяє підвищенню загальної культури аудиторії. Тому суспільству далеко не байдуже, як розмовляє і промовляє з трибуни кожен з його членів. Справа не лише в тому, щоб позбутися втрат змістових (неуникних при поганому мовленні), а ще й у тому, щоб використати величезну й постійно діючу силу слова для вдосконалення людини нашого суспільства.
Невербальні елементи передачі інформації
Інтонація
У поняття інтонація входять такі компоненти, як сила й висота голосу, темп говоріння, паузи, тембр голосу.
Інтонація виконує в мові функцію не лише смисло-розрізнювальну, а й художньо-естетичну (у текст з допомогою інтонації вносяться різні смислові, зокрема, емоційні відтінки, виявляючи той душевний стан, у якому перебуває мовець), її завдання — різними засобами відтворювати почуття, настрої й наміри людей. Разом з мімікою й жестикуляцією, а також засобами милозвучності вона до невпізнання змінює написаний текст при його усному виголошенні.
«На слухача впливають,— писав К.Станіславський,— не тільки думки, уявлення, образи, пов'язані з проказуваними словами, а й звукове забарвлення слів — інтонація й красномовне мовчання, яке договорює недоказане словами. Інтонація й пауза самі по собі, без слів, мають силу емоційного впливу на слухачів».
Вимоги до інтонації при виступі:
- правдивість, природність (промовець, який володіє «секретами» інтонування, легко переходить від однієї тональності до іншої, тонко відтворюючи цими переходами свій душевний стан і уникаючи при цьому надуманості і перебільшення);
- постійне поєднання правильно дібраних засобів інтонування з наголошенням;
- використання при інтонуванні фрази всіх трьох типів наголосів: словесного (у разі сумнівів — перевірити його правильність за словниками), логічного (виділення слова, важливого у смисловому плані), виразного (емфатичного), який підкреслює емоційне значення слова.
Паузи
Роль паузи відзначалася вже неодноразово. Нагадуємо: на початку промови пауза потрібна і для промовця — щоб зібратися з думками, і для аудиторії — щоб настроїтися на слухання, звикнути до промовця; в середині промови, в процесі її виголошення — для відмежування частин викладу думки; в середині речення — для організації слухачів, для зосередження їх уваги.
У кількості пауз є помітна різниця між мовленням підготовленим (текст промови написаний) і непідготовленим (промова-імпровізація).
При імпровізації між окремими закінченими реченнями або їх частинами може й не бути ніякої паузи, і, навпаки, вона може з'являтися там, де граматично, а часом і логічно, здається невмотивованою. Усе це зумовлюється непідготовленістю усного мовлення, яке виникає в процесі самого народження думки. Хоча імпровізація завжди добре сприймається слухачами, бо вони відчувають її безпосередність, природність, проте саме тому імпровізація вимагає не лише великого досвіду, впевненості у своїх силах, знанні і майстерності, а й неабиякого такту, почуття міри як певної норми поведінки.
У тих же випадках, коли текст підготовлений раніше, паузи звичайно відповідають розділовим знакам тексту. Вони ж створюють і ритм виголошення промови, а це також впливає на почуття слухача, викликаючи враження піднесеності.
Вимова оратора
Вимова оратора відрізняється від звичайної більшою старанністю, насамперед у вимовленні груп приголосних, суворішою нормативністю, що проявляється, зокрема, в уникненні місцевих особливостей вимови, а також у подоланні особистих вад її.
Специфічна ситуація — наявність досить невизначеної за своїм складом аудиторії — потребує і специфічних засобів вимови, яка б водночас була дохідливою, добре сприймалась на слух, не заважала засвоєнню змісту, переконувала слухачів. Недосвідчений оратор не завжди враховує ту особливість, що фраза, проказана з «прохідною» інтонацією й невиразно вимовлена, здасться слухачеві непереконливою за своїм змістом.
Завжди слід пам'ятати, що, крім завдання сказати перед оратором стоїть завдання бути почутим.
Недосвідчений же оратор або монотонно й безпристрасно «присипляє» слухачів, або «оглушує» аудиторію громом і тріском надто сильного голосу.
Уміння користуватися своїми голосовими даними — запорука успіху. Правильне, красиве звучання голосу підкреслює чіткість побудови виступу, ясність викладу, яскравість слова, сприяє повнішому засвоєнню сказаного. Коли про людину кажуть, що в неї добре поставлений голос, то це означає, що вона точно встановила, при якому напруженні її голос звучить найкраще.
Основним тоном оратора е тон, який під час виступу втомлює його якнайменше; підвищувати його — значить рано чи пізно зірвати голос.
Тому завжди краще докласти зусиль для того, щоб організувати аудиторію (домогтися повної тиші), а вже далі говорити своїм звичним тоном, не збиваючись з нього.
Початківець під впливом хвилювання, намагаючись одразу заволодіти увагою аудиторії, починає говорити аж надто голосно й на високих нотах. Через певний час голос його переходить у крик, а це втомлює і його, й аудиторію, справляє неприємне враження (часом смішить), а головне — заважає контакту з аудиторією.
Для промовця дуже важливо вміти, залишаючись у межах певного вимовного тону, непомітно й природно переходити з одного голосового регістру на Інший, змінювати темп і силу вимови відповідно до логічного та емоційного змісту тієї чи іншої частини виступу.
Темп мовлення
Темп мовлення (тобто швидкість вимовлення слів і довжина пауз між ними) у різних людей неоднаковий. Не можна сказати, що стримане й повільне мовлення завжди непривабливе, а темпераментне, швидке, пристрасне мовлення обов'язково хороше, і навпаки. Погано, коли мова оратора аж надто млява, повільна; але не краща і мова, схожа на кулеметну чергу, позбавлена пауз, тобто не членована ні логічно, ні психологічно.
Проте водночас, при всій необхідності говорити темпераментно, жваво, з різною силою й висотою звука, дуже важливо зберігати міру, бути тактовним, щоб не перетворитися в актора, який вважає своїм завданням веселити й розважати публіку.
Наводячи якийсь діалог, підкреслюючи наявність двох співбесідників, звичайно радять не змінювати надто голосу, його висоти й сили, як це робить актор, бо завдання актора й лектора неоднакові.
Жести
Особливу увагу слухачів привертають жести оратора. Так, оратор, єдиним жестом якого є перегортання сторінок, здатний лише нагнати на слухачів страшну нудьгу; проте й зловживання жестами не краще.
Жести — лише доповнення до мовлення, хоч деякі дослідники і твердять, що 40% інформації в ораторському мистецтві дає міміка і жест. То виразні, енергійні, то плавні, заокруглені, вони підкреслюють, посилюють, або, навпаки, пом'якшують сказане. Жестом і мімікою треба вміти користуватися для посилення смислової виразності, пам'ятаючи при цьому, що жести втрачають свою виразність при частому повторенні, що запас жестів у кожної людини досить обмежений і що мова міміки та жестів не може і не повинна заміняти (або навіть лише дублювати) мову слів.
У досвідченого оратора різкі рухи загалом відсутні, але навіть рука, яка тримає папір, може бути дуже виразною — підкреслювати або посилювати потрібну думку, критичне слово. Багато може «сказати» іноді найскупіший жест (наприклад, стиснутий кулак), а також міміка, вираз обличчя.
Важлива й манера триматися на трибуні. Доповідач не може залишатися на трибуні годину й увесь час тримати «руки по швах»: він повинен рухатися й жестикулювати. Рухи його значною мірою залежать і від зовнішніх обставин: по одному тримається людина за кафедрою, інакше — за столом, ще інакше — на відкритому місці (на сцені). За кафедрою, особливо за столом, рухи будуть стриманіші, скупіші.
Г. Апресян слушно зауважує, що мова жестів і міміки відзначається і деякими національними особливостями, наприклад, стриманістю і скупістю в одних, темпераментом і часом екзальтованістю в інших. Національний характер мови жестів виявляється навіть у манері «викидання» руки, у способі притискання долоні до грудей та ін..
Жестикуляція залежить і від того, чи доповідь читається, чи проголошується (у першому випадку жести бідніші, бо доповідач зв'язаний текстом). Такі жести, як правило, породжуються у момент формування чи виголошення думки і підтверджують цілковиту відповідність між змістом і формою.
Досвідчений оратор знає, що при загалом стриманій, спокійній манері поведінки (зокрема при читанні тексту) окремі рухи при підкресленні особливо важливої думки можуть справити дуже сильне враження, якщо вони породжені цією думкою.
Вади жестикуляції: зайві рухи заважають слухачам, не дають їм зосередитись, настроюють їх на несерйозний лад; одноманітна жестикуляція втомлює слухачів, набридає їм; бідні, примітивні, вульгарні жести розцінюються як невихованість оратора; незграбні рухи, недоладна міміка смішать слухачів (як і жести випадкові або неприродні); рухи, розраховані на зовнішній ефект, не роблять честі промовцю.
Доповідач повинен триматися якомога простіше й природніше. Немає нічого гіршого, ніж коли слухач помічає неправду в звучанні мови доповідача, надуманість і перебільшеність інтонацій, фальш у жестах та поведінці.
Голос, тон, виклад, уся сукупність виразових засобів і прийомів повинні свідчити про правду думки й почуття промовця. Тому навряд чи слід, як дехто радить, готувати жести і міміку заздалегідь, перед дзеркалом.
Як бути приємним співрозмовником
Коли ви перебуваєте в оточенні малознайомих людей, пам'ятайте:
1) вітайтеся й усміхайтеся перші;
2) виявляйте дружнє ставлення до людей, не чекайте, коли вони виявлять до вас свої симпатії;
3) дотримуйтесь правил спілкування;
4) цікавтесь людьми, які вас оточують, їхніми радощами й турботами;
5) вживайте якомога більше слів, які підкреслюють шанобливе ставлення до людей: даруйте, перепрошую, дякую, будь ласка, не ображайтеся, чи не змогли б Ви, на жаль та ін;
6) у товаристві не намагайтеся переговорити всіх, дайте можливість висловитися іншим;
7) будьте тактовні: спочатку подумайте, чи нікого не образить те, що ви хочете сказати, а потім вже говоріть.
Найбільша цінність оратора — не тільки сказати те, що потрібно, але й не казати того, чого не треба (Цицерон).
Найкращий оратор є той, хто своїм словом і повчає слухачів, і дає насолоду, і справляє на них сильне враження.
Вчити — обов'язок оратора, давати насолоду — честь, яка надається слухачеві, справляти ж сильне враження — необхідно (Цицерон).
Оратором є лише той, хто в змозі говорити з кожного питання гарно, вишукано і переконливо, відповідно до важливості предметів, на користь часові і для задоволення слухачів (Тацит).
Усе, про що маєш намір ти сказати, розглянь перше в умі своєму, бо у багатьох язик випереджає й саму думку (Сократ).
Неприйняття до уваги характеру слухачів зробить безплідними зусилля навіть великого таланту (А. Бен).
Як зацікавити людей
Щоб стати цікавим співрозмовником, необхідно: мати всебічні знання та інтереси, які постійно слід розвивати і поглиблювати;
говорити про те, що цікавить слухачів;
запам'ятовувати й записувати все цікаве, що ви бачите, чуєте чи прочитаєте.
Щоб ваша розповідь була цікавою, потрібно:
підібрати тему розмови цікаву й нову;
початок розмови має привернути увагу слухачів;
розповідь повинна бути стислою, невимушеною й зрозумілою;
думки мають бути логічно впорядкованими;
наводити захоплюючі факти;
залучати слухачів до дискусії.
Оратором, достойним уваги, є той, хто користується словом для думок, а думкою для істини й доброчесності (Ф. Фенелон).
Як критикувати, не ображаючи
Якщо ви бажаєте навчитися критикувати так, щоб не образити людину, то:
вказуйте на помилки лише віч-на-віч;
уникайте прямої критики;
робіть це по-дружньому;
похваліть те, що ваш знайомий виконує як слід;
покажіть чи розкажіть, як правильно було б виконати те чи інше завдання, здійснити певний вчинок;
переконайте знайомого в тому, що він зможе повестися як слід за певних обставин, зуміє впоратися з дорученою справою;
попросіть вибачення за зроблене зауваження, особливо тоді, коли людина старша від вас за віком або незнайома.
Фото виконаних завдань надсилаємо на електронну адресу pacerinanata@gmail.com або Вайбер або Телеграм
1.Робота з текстом
► Прочитайте теоретичні відомості про основні вимоги до оратора. Складіть план.
Щоб виступати публічно, оратор повинен володіти низкою спеціальних навичок та вмінь. Навичка — уміння, набуте вправами, досвідом; навик — здатність здійснювати ту чи іншу операцію якнайкраще. Основні навички оратора:
□ навичка відбору матеріалу (літератури, фактів, аргументів, ілюстрацій);
□ навичка вивчення цього матеріалу;
□ складання плану виступу;
□ написання тексту промови;
□ самовладання перед аудиторією;
□ орієнтація в часі.
З набутих навичок складаються уміння:
□ самостійно готувати виступ;
□ дохідливо і переконливо викладати матеріал;
□ відповідати на запитання слухачів;
□ установлювати і підтримувати контакт з аудиторією;
□ використовувати ТЗН, наочність та інші засоби активізації. Якщо будь-які навички чи вміння будуть відсутні у виступаючого, то його спілкування зі слухачами може виявитися неефективним. Успіх публічного виступу багато в чому залежить від знання предмета мовлення. Тільки в тому випадку, коли оратор добре володіє темою свого виступу, якщо він уміє розповісти слухачам багато цікавого і навести невідомі аудиторії факти, якщо йому вдається відповісти на питання, які виникли в процесі викладу, він може розраховувати на увагу слухачів.
Оратор повинен бути людною ерудованою (начитаною), поінформованою в галузі літератури чи мистецтва, науки, техніки. Оратор не тільки автор (творець), але й виконавець промови, тому не досить тільки підготувати цікавий за змістом виступ, потрібно ще навчитися виступати з промовою, тобто володіти методикою ораторського мистецтва. Тут усе важливо: гучність голосу, інтонація, темп і ритм мовлення, паузи, жести і міміка, манера триматися, поведінка на трибуні. Оратор, якому вдається привабити аудиторію довірливим до неї зверненням, шанобливим ставленням, приємним голосом, привітною усмішкою та іншими засобами, доб’ється успіху в слухачів. І навпаки, зневага до аудиторії, невпевненість у поведінці мовця, невиразний, безпристрасний голос викличуть негативне ставлення до оратора і його промови з боку аудиторії.
Кожен мовець має свої індивідуальні особливості, які впливають на стиль мовлення, проявляються в манері виступу. Тому теоретики ораторського мистецтва виділили різні типи ораторів.
Цицерон у праці «Про оратора» називав три типи ораторів: 1) «красномовних з величною силою думки та урочистістю висловлювань»; це оратори «рішучі, різноманітні, невтомні, могутні, у всеозброєнні готові торкати і привертати серця»; 2) «стримані й проникливі, які всьому повчають, усе роз’яснюють, а не звеличують, відточені у своєму прозорому, так би мовити, і стислому мовленні»; 3) «...середній і неначе помірний рід, який не використовує ні тонкої передбачливості останніх, ні бурхливого натиску перших: він стикається з обома, але не видається ні в один, ні в інший бік, близький до них обох, чи, точніше говорячи, не причетний ні до того, ні до іншого».
Отже, впливати на слухачів можна різними шляхами. Одні оратори оволодівають увагою слухачів силою, ясністю, глибиною думки, умінням доводити, розміркувати. Інші діють на аудиторію логікою роздумів. Виступ інших ораторів відрізняється незвичайною емоційністю, експресією, їх мовлення образне, виразне.
2.Оцінка інформації
► Ознайомтесь з інформацією.
У сучасній літературі з ораторського мистецтва також виділяють різні типи ораторів: оратори, для яких основний засіб ораторського мистецтва — логіка міркування, і оратори, які впливають на слухачів своєю емоційністю.
У давньогрецькій риториці, головним завданням якої було переконання слухачів засобами живого слова, домінуючою вимогою до оратора була добродійність, здатність викликати довіру в слухачів, тобто оратор повинен бути настільки добрим і приємним, щоб люди мимоволі ставали його слухачами, вірили йому. Оскільки антична риторика була міцною сув’яззю логосу (думки і слова), філософії, теорії пізнання світу, то й ритор мав бути не лише високоосвіченою людиною, а ще й фізично досконалою.
На думку Цицерона, «оратор повинен володіти дотепністю діалектика, думками філософа, словами мало не поета, пам’яттю законодавця, голосом трагіка, грою такою, як у кращих лицедіїв. Нічого немає прекрасного за досконалого оратора».
Найкращий оратор є той, хто своїм словом і повчає слухачів, і дає насолоду, і справляє на них сильне враження. Учити — обов’язок оратора, давати насолоду — честь..., справляти ж сильне враження — необхідність.
Загальна манера поведінки під час промови має також велике значення, вона добре запам’ятовується і може підвищити рейтинг оратора або його знизити. Виділяють 5 основних складових манери виступу, що можуть сприяти успіхові: упевненість у собі, діловитість, дружнє ставлення, скромність, піднесеність.
3.Визначення послідовності викладу матеріалу
► Складіть план тексту. Доберіть до нього заголовок. Запишіть заголовок і план.
Ораторові необхідно знати ораторські прийоми підтримки уваги слухачів і заздалегідь планувати їх при роботі над композицією публічного виступу. Складаючи свою промову, ораторові варто визначити, який прийом використати в тому чи іншому місці.
До спеціальних ораторських прийомів привернення уваги аудиторії відносять метод запитань і відповідей (так званий сократівський діалог-метод Сократа).
Близьким до методу запитань і відповідей є проблемний спосіб подачі матеріалу: поставити перед слухачами проблему (найчастіше це складне питання, яке аудиторія самостійно розв’язати не може) і разом її вирішувати. Такий прийом створює ілюзію діалогу, лекції-бесіди, хоча на всі запитання відповідає оратор.
Завдяки прийому співучасті оратор залучає слухачів до участі в тому процесі, який пропонується для обговорення. При цьому використовується такі слова: «Уявіть собі, що ви приїхали...»; «Уявіть, що ми перебуваємо...»; «Багато з вас бували...»; «Ми неодноразово були свідками такої сцени...».
Значно оживляють виступи приклади з художньої літератури, кінофільмів, з життя, прислів’я, приказки, фразеологізми і, звичайно, влучні висловлення видатних людей (афоризми), та ще й процитовані напам’ять. У риториці такий прийом називають персоніфікацією.
Досвідчені оратори в серйозну за змістом промову часто вводять елементи гумору. Це ще один ефективний прийом активізації уваги слухачів. При цьому варто пам’ятати, що природний гумор має бути в сусідстві з тактом, інакше він може дати зворотний результат.
У середині промови або ближче до кінця можна показати ілюстрації чи іншу наочність, фрагменти фільму, прослухати текст у грамзаписі. Але технічні засоби не повинні переобтяжувати лекцію, їх роль — підсилювати, а не руйнувати стиль публічного виступу.
4.Самостійна робота
► Випишіть з кожного пункту плану по одному-два положення, що вам видаються найбільш важливими чи цікавими.
Зовнішній вигляд оратора
1. Оратор повинен добре виглядати, бути бездоганно, коректно одягненим. Психологи відмічають: чим темніший одяг, тим більшого авторитету він дає виступаючому. Скромність в одягу прикрашає оратора і створює оптимальні умови для сприйняття його промови.
2. Величезну роль відіграє вираз обличчя оратора. Обличчя виражає його думку й емоції, сприяє встановленню й підтримці контакту зі слухачами. Цицерон писав: «...головне — в обличчі. А на ньому вся міць — в очах. Адже рушійна сила виконання — душа, а образ душі — обличчя, а виразники ті — очі. Бо це єдина частина тіла, яка може передати все: відтінки і міни порухів душі. З закритими очима ніхто цього зробити не може. Тому дуже важливо уміння володіти очима. Очі наші то пильним (уважним) поглядом, то пом’якшеним, то різким, то веселим виражають порухи душі відповідно до тону промови».
3. Лектор повинен бути в достатній мірі освітлений.
4. Жести постійно супроводжують нашу промову, впливаючи на слухачів. Основні вимоги до жестів — їх природність. Слова передають інформацію, жести підсилюють промову, показують ставлення оратора до висловленої думки, виражають емоції. Жести пов’язані з промовою в часі і ситуативно. Слухачі приймають промову як єдине ціле. Тому необхідно слідкувати, щоб висловлювання, міміка, поза і жести співвідносились між собою за змістом.
5.Творча майстерня
► Задумайтесь над поставленими запитаннями. У відповідях додайте свої міркування, бачення, варіанти.
· Якими риторичними уміннями і навичками повинен володіти оратор?
· Як індивідуальні особливості мовця впливають на якість виступу?
· За яким принципом Цицерон виділяв типи ораторів? Охарактеризуйте ці типи.
· Які типи ораторів виділяють у сучасній літературі з ораторського мистецтва? Яке вчення лягло в основу цього поділу?
· Розкажіть про значення для успіху промови того, як оратора сприймають слухачі. Що сказав Цицерон про найкращого оратора?
· Як повинен поводитися оратор на трибуні?
· Назвіть основні прийоми привернення уваги слухачів. У чому полягають особливості кожного з них?
· Яким має бути на вигляд оратор? Яку роль відіграє одяг оратора?
· Що говорив Цицерон про значення виразу обличчя оратора під час виголошення промови?
· Яке значення мають жести, що супроводжують промову оратора? Які вимоги висунуто до жестів?
Фото виконаних завдань надсилаємо на електронну адресу pacerinanata@gmail.com або Вайбер або Телеграм
Немає коментарів:
Дописати коментар