Урок № 16 -17
Дата: 06.11.2020 р.
Тема: Іван Карпенко - Карий. Комедія "Мартин Боруля"
Хід уроку
1. Прочитати і законспектувати основні біографічні відомості про Івана Карпенка - Карого
Сьогодні ми поринемо у світ української драматургії, сягнемо її початків. Перші драми і комедії, їх постановки на сцені, а згодом виникнення театру корифеїв — усе це так захоплює!
Видатним діячем українського театру, одним із його засновників є Іван Карпович Тобілевич. Його перу належить багато чудових драм. Особливо цікаво переглянути постановки “Мартина Борулі”, “Грошей” чи “Ста тисяч”. Їх досі можна побачити на сценах багатьох українських театрів. І це, безперечно, свідчить про їхню актуальність і до сьогодні!
Чи знали ви, що у псевдонімі Карпенко-Карий поєдналися імена батька та улюбленого літературного персонажа драматурга — Гната Карого — героя п’єси Т. Шевченка «Назар Стодоля»).
Навчався в Бобринецькому повітовому училищі, з 1859 р. працював писарчуком станового пристава в містечку Мала Виска, пізніше — канцеляристом міської управи.
З 1864 року — на службі в повітовому суді. У 1865 році переїхав до Єлисаветграда, де працював столоначальником повітового поліцейського управління, брав участь у аматорських виставах О. Тарковського, публікував літературно-критичні статті, став членом нелегального народовольського гуртка Опанаса Михалевича.
У 1870 році одружився з Надією Тарковською, тіткою єлисаветградського поета й журналіста Арсенія Тарковського (її внучатий племінник — відомий російський кінорежисер Андрій Тарковський). Як посаг отримав родинний хутір Тарковських. Надія Карлівна народила йому семеро дітей.
У 1881 році втратив дружину Надію, наступного року померла дочка Галина.
У 1883 році в альманасі «Рада» надрукував оповідання «Новобранець», підписане псевдонімом Гнат Карий. За неблагонадійність був звільнений із посади секретаря поліції. Вступив до театральної трупи М. Старицького.
У 1883 році одружився з Софією Дітковською, хористкою трупи М. Старицького.
У 1884 році заарештований і засланий до Новочеркаська. Працював ковалем, пізніше відкрив палітурну майстерню. У засланні написав свою першу драму «Чабан» («Бурлака»), а також п’єси «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Безталанна».
У 1886–1887 рр. опублікував п’єси «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Безталанна», «Мартин Боруля».
У 1887 році, отримавши дозвіл на звільнення, повернувся з дружиною Софією в Україну й оселився на хуторі, названому на честь першої дружини Надії (у Єлисаветградському повіті). Нині хутір є історико-культурним заповідником.
У 1888 році з І. Карпенка-Карого зняли гласний нагляд. Він вступив до трупи свого брата Миколи Садовського, пізніше — до трупи іншого брата Панаса Саксаганського.
У 1890 році вступив до товариства українських артистів, написав комедію «Сто тисяч».
У 1897 році склав записку до з’їзду сценічних діячів у Москві, присвячену переслідуванню українського театру, яку з трибуни з’їзду виголосив Панас Саксаганський.
У 1899 році написав історичну трагедію «Сава Чалий», присвячену подіям гайдамаччини 18 століття.
У 1900–1904 роках створив власну трупу, написав п’єси «Хазяїн», «Суєта», «Житейське море».
У 1906 році захворів, залишив сцену й виїхав на лікування до Берліна. 15 вересня 1907 року Карпенко-Карий помер після тяжкої хвороби у Берліні, куди їздив на лікування; поховано його на хуторі Надія.
Драматургійна творчість
Його «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн» є класикою світової драматургії[джерело?] і неперевершеним взірцем[джерело?] для наступних поколінь комедіографів.
Становлення І. Тобілевича-комедіографа пов’язане з глибинними процесами у житті українського народу, його культури. Дослідники творчості І. Карпенка-Карого опираючись на мемуарні свідчення М. Кропивницького, М. Садовського, П. Саксаганського. С. Тобілевич, Є. Чикаленко не раз слушно вказували на виняткове значення етнічних джерел його комедійної творчості, засвоєння ним досвіду літературних попередників та світової літератури. Тому комедії І. Тобілевича бачаться як результат довготривалого розвитку цього жанру в український літературі.
Саме Іван Карпенко-Карий утвердив жанр комедії в українській літературі як канонічну універсальну форму художнього зображення і моделювання найрізноманітніших проявів взаємин між людьми та організації їхнього внутрішнього світу в системі координат загальнолюдських цінностей.
Досвідчений театральний критик, теоретик і організатор театральної справи в Україні, І. Тобілевич добре розумів ідейно-тематичну та естетичну обмеженість побутово-етнографічного театру, який уже давно не відповідав новим запитам глядача, пробудженого і стрімким розвитком суспільних процесів пореформеної доби, і свіжими віяннями та злетами філософсько-естетичної думки на теренах Російської імперії, — взаємозумовленими факторами всезагального поступу. Підсумовуючи власні творчі пошуки в драматургії і загальний досвід театрального життя останньої третини XIX століття, він зафіксує у «Записці до з’їзду сценічних діячів»: «Слухач стомився дивитися на це плясове мистецтво й починає справедливо обурюватися перекручуванням життя, кажучи: у малоросійських писарчуків народ співає, танцює ціле життя, немає в них ні печалі, ні горя, ні громадських інтересів», адже «легковажний, шаблонний, жартівливий репертуар без будь-яких інтересів, що охоплюють суспільне життя даного часу, не задовольняє слухача, який очікує від театру вражень вищого порядку».
Викликати, виховати у читача (слухача, глядача) «враження вищого порядку», які б сприяли очищенню душі його, і стало основною метою, творчою настановою І. Тобілевича-комедіографа.
«Нехай лише цензура не доводить своє вето до крайнощів. нехай вона слідкує лише за тим. щоб до п’єс не потрапляло щось аморальне…і ми побачимо на сцені комедії. які будуть сприйматися з живим інтересом і дадуть добрі результати… в моральному… відношенні», — зауважує драматург. Дещо згодом, 1903 року, свою естетичну програму, І. Тобілевич втілить у художній формі устами Івана Барильчика — героя п’єси «Суєта»: «Сцена ж — мій кумир, театр — мій священний храм для мене! тільки з театру, як з храму крамарів, треба гнать і фарс, і оперетику, вони — позор іскуства, бо смак псують і тільки тішаться пороком!.. В театрі грать повинні тільки справжню літературну драму, де страждання душі людської тревожать кам’яні серця і, кору ледяну байдужості на них розбивши, проводить в духу слухача жадання правди, жадання загального добра, а пролитими над чужим горем сльозами убіляють його душу паче снігу! Кумедію нам дайте, кумедію, що бичує сатирою всіх, і сміхом через сльози сміється над пороками, і заставля людей, мимо їх волі, соромитись своїх лихих учинків!..Служить таким широким ідеалам любо! Тут можна іноді й поголодать, щоб тільки певність мать, що справді ти несеш нехибно цей стяг священний».
Очевидні джерела цієї естетичної програми І. Тобілевича. Надзвичайний ерудит і трудоголік Карпенко-Карий знав, як розумів серйозну комедію Педро Кальдерон, читав трактат Дені Дідро про серйозну комедію, був знайомий з висловами О. Пушкіна, М. Гоголя, Т. Шевченка й О. Островського.
Серед 18 п’єс, що є в творчому доробку І.Тобілевича, дослідники, спираючись на авторське визначення жанру, традиційно називають 8 комедій. Хоча дві останні — «Суєта» (1903) та «Житейське море» (1904) — зарахувати до цього жанру можна лише умовно. Жанрова невизначеність характерна і для першої комедії І. Карпенка-Карого «Розумний і дурень». Ця «комедія в 5 діях» продовжила художнє дослідження І. Тобілевичем причин морального звиродніння і ницості людини під впливом спокуси, гординею, владою, грішми, розпочата п’єсами «Бурлака», «Підпанки», що також мають окремі риси комедії. Головний персонаж п’єси — Михайло Окунь — безсердечний син і брат, шахрай, зажерливий набуватель. Для нього немає нічого святого. Він порушує Господню заповіді — «не пожадай добра ближнього свого», «шануй батька й матір своїх»; хитрощами намагається позбутися з господарства свого брата Данила — втілення чеснот і совісті. (Про Данила односельці говорять, що той «і Євангеліє, і Біблію всю прочитав»), зваблює і одружується з його нареченою.
П’єса «Розумний і дурень» — зразок своєрідного осмислення вічних образів Каїна і Авеля. На думку драматурга, причиною цих вчинків Михайла стала надмірна любов та увага батьків, які несправедливо і незаслужено протиставляли своїх дітей змалку.
Карпенкознавці минулої епохи стверджували, що комедія «Розумний і дурень» започаткувала трилогію (два інших твори — «Сто тисяч» та «Хазяїн»), в якій тріумфує реалістичне. об’єктивне зображення життя, виповнене в досконалій і новій для українського театру художній формі.
«Одсунувши на задній план фабулярні моменти І. Тобілевич, — як зазначив Яків Мамонтов, — натомість висунув барвисту зарисовку побуту та правдиву реалістичну характеристику персонажів. Від цього, — наголошує дослідник, — комедійний жанр у І. Тобілевича стратив свою легкість і веселість, і наблизився до драми. про побутові комедії І. Тобілевича можна сказати те ж саме, що й про п’єси О. Островського: суто комедійні елементи в них завжди переплітаються з елементами драматичними і разом становлять ту суцільність, що підносить побутово—комедійний жанр на його вищий ступінь — на ступінь п’єси з широким соціальним змістом».
Соціальний зміст своїх п’єс І. Тобілевич вміло поглиблював життєвими джерелами — типажами взятими з єлисаветградської околиці чи й з власної родини, про що є цікаве дослідження М. Смолечука «Я взяв життя».
Значним кроком у побутово-психологічних п’єсах Карпенка-Карого, порівняно з попередниками, було подолання народницького етнографізму й мелодраматично-опереткової форми подачі матеріалу.
У своїй книжці видатних імен України Ігор Шаров зазначає, що в європейській критиці (зокрема, слов’янських країн) знаходимо зіставлення характерів драматургії Карпенка-Карого з типами П.Гвездослава, Б.Нушича, І.Вазова. На цьому 1908 р. наголошувала основоположник болгарського театрального мистецтва Адріана Будов-ська. Чимало слушних міркувань щодо неординарності Карпе нка-Карого як драматурга знаходимо в чеських періодичних виданнях «Злата Прага», «Звон», «Свободна земле». Про нього відгукувалися такі відомі світові особистості, як Індржі Гонзл, Ян Копецьки, Славік Бедріх та інші. Польською мовою твори драматурга перекладав відомий перекладач Е. С. Бури. Першою українською п’єсою, поставленою 1907 року у Вінніпезі (Канада), стала драма І. К. Карпенка-Карого «Бурлака», наступною — комедія «Мартин Боруля» (1908 p.), третьою — історично-побутова п’єса «Чумаки» (1910 p.). На сторінках англо-і франкомовних видань Канади було вміщено відгуки і рецензії на ці вистави. Протягом десятиріч відгуки про творчість І.Карпенка-Карого з’являлися в періодичних виданнях США, Німеччини, Австрії, Аргентини.
Вершиною всієї дореволюційної української драматургії стала трагедія «Сава Чалий» (1899, опублікована 1900 р.) Йдеться про конкретну історичну особу XVIII ст., ватажка українських повстанців, котрий перекинувся на бік ворога. В п’єсі широко відтворено картини національно-визвольної боротьби, і водночас вона сповнена високої поезії, позначена тонким психологізмом.
П’єси:
- “Бурлака” (1883)
- “Безталанна” (1884)
- “Бондарівна” (1884)
- “Розумний і дурень” (1885)
- “Наймичка” (1885)
- “Мартин Боруля” (1886)
- “Гроші” (1889)
- “Сто тисяч” (1889)
- “Батькова казка” (1892)
- “Паливода XVIII століття” (1893)
- “Лиха іскра поле спалить і сама щезне” (1895)
- “Понад Дніпром” (1897)
- “Чумаки” (1897)
- “Сава Чалий” (1899)
- “Хазяїн” (1900)
- “Гандзя” (1902)
- “Суєта” (1903)
- “Житейськеє море” (1904)
Театр корифеїв — неймовірне явище і цікавий етап становлення українського драматургічного мистецтва. До його створення доклали зусиль найталановитіші літератори, режисери, актори і громадські діячі. Театр корифеїв зазнав і злетів, і падінь, але став видатною сторінкою української культури.
Театр корифеїв — перший професійний український театр. Його було відкрито 1882 року в Єлисаветграді, і в цей рік український театр відокремився від польського та російського.
Засновником театру був Марко Кропивницький, що володів усіма театральними професіями. Після нього найдіяльнішим був Микола Садовський, що боровся за українське слово та український театр за часів їх заборони.
Із Театром корифеїв також пов’язані імена Марії Заньковецької, Петра Саксаганського.
Вистава «По ревізії» 1885 року. Стиль синкретичного театру, що поєднував драматичне й комедійне дійство з музичними, вокальними сценами, включаючи хорові й танцювальні ансамблі, вражав суто народною свіжістю й несхожістю на жодний існуючий театр.
Скрізь, де українські актори давали вистави, вони мали незмінний успіх.
1907 р. Миколі Карповичу Садовському вдалося відкрити в Києві постійний Український театр.У репертуарі театру були такі вистави, як «Запорожець за Дунаєм», «Продана наречена», «Галька», «Катерина», «Енеїда» Котляревського. Сміливою перемогою стала постановка українською мовою “Ревізора” Гоголя.
М.Садовський зробив свій стаціонарний театр по-справжньому народним не тільки в репертуарі, але й у доступності його відвідування. Ціни на квитки були значно нижчими за інші київські театри.
Театр Садовського проіснував сім років, до початку Першої світової війни, коли царською владою було закрито не тільки театр, а й усі українські газети, журнали, книгарні.
Учасники українського театру корифеїв:
І.Карпенко-КарийМарко КропивницькийМихайло СтарицькийМикола СадовськийПанас СаксаганськийМарія ЗаньковецькаМарія Садовська та ін.
Домашнє завдання:
Прочитати твір І. Карпенка - Карого "Мартин Боруля"
https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=1009
за бажанням переглянути фільм
Урок № 18
Дата: 09.11.2020р.
Тема: Комедія І. Карпенка - Карого "Мартин Боруля"
Хід уроку
1. Ознайомитися з теоретичним матеріалом
Драматургічна спадщина І. К. Карпенка-Карого — це самобутнє й цікаве явище в історії вітчизняної театральної культури. Невмирущу славу принесли митцеві його сатиричні комедії: «Сто тисяч», «Хазяїн», «Суєта». Сюди ж належить і комедія «Мартин Боруля», яка піднімає важливі морально-етичні проблеми і цим самим стає в ряд безсмертних творів.
Драматург високо підносив роль сміху як засобу боротьби з людськими вадами. Дійсно, сміх — могутня зброя: те, над чим посміялися, втрачає свою значимість і з кумира перетворюється на предмет кепкування. Сміх примушує кожного з нас критично подивитися на себе і прагнути позбавитись тих чи інших недоліків у своєму характері.
Головний персонаж комедії — це людина із заможної верхівки села. Мартин Боруля не засліплений жадобою збагачення, не позбавлений деяких рис гуманності. Та, на жаль, це натура, скалічена духовно нездоланним прагненням вийти «на дворянську лінію». Коли б його спитали, навіщо йому, те дворянство, він, певно, не зміг би пояснити як слід своє дивне бажання. Читаючи комедію, ми бачимо, що Мартин — гарний сім'янин, у домі порядок і достаток; і авторитет, і гроші — все це у нашого героя є. Чого ж йому ще треба? Виявляється, треба титула дворянського, який, на думку Мартина, зробить його паном, а пан — це не мужик...
Боруля намагається завести у своєму домі «дворянські порядки». Комізм тут досягається через разючу невідповідність між давно усталеним способом життя селянина-хлібороба й омріяною панською шляхетністю.
Усі починання Борулі, спрямовані на досягнення примарного щастя, завершуються поразкою. Інакше й бути не могло, адже для Борулі дворянство – це те, чим можна зовні прикрити своє мужицьке походження, йому не доступні поняття «духовність», «культура», «освіченість», «шляхетність», «етика». Автор саркастично змальовує цю рису героя в епізоді, де він наказує дружині Палажці навчитися, як подавати чай і каву «благородному» гостю: «Ну, годі! Сідай, душко! Омелько привезе самуварь, чаю, сахарю і… кофію. Чай я пив і знаю, як його настановлять, то сам тобі розкажу; а кофію не знаю, як роблять. Піди ти зараз до Сидоровички — вона зна — і повчися в неї. І розпитай гарненько, як його роблять і коли його подають: чи до борщу, чи на ніч?»
Мартин велить своїм дітям називати себе не татом, а «папінькою», а маму – «мамінькою». Він довго вранці вилежується в ліжку, як пан, хоча в нього, трудящої людини, від довгого лежання з незвички болять боки. Дочку Марисю хоче віддати заміж за «образованого чоловіка», сина Степана мріє бачити знатним чиновником. Смішно дивитися, як «правила» дворянського побуту суперечать традиційним порядкам сім'ї Мартина, викликають нерозуміння і подив членів родини.
На відміну від Пузиря («Хазяїн»), Калитки («Сто тисяч») Мартин Боруля не труситься за кожну копійку, не знущається з бідніших за себе, але він у своєму прагненні офіційно стати дворянином, по суті, утрачає здоровий глузд.
2. Заповнити табличку «Риси головного героя».
Негативні | Позитивні |
Безкультурність… | Вміння господарювати … |
Отже, головний герой з дитинства вважає працю джерелом добробуту, його батько «все дбав про хазяйство», Мартин став заможним господарем завдяки праці: «Перше батько казали, що всякий чоловік на світі живе затим, щоб робить, і що тілько той має право їсти, хто їжу заробляє».
Він добрий чоловік і турботливий батько. До дружини звертається «Палазю», «душко», часто радиться з нею, поважає, мріє про щастя дітей, не шкодує для цього грошей.
Мартина поважають у селі. Наприклад, Гервасій мріє про те, щоб поріднитися з Борулями, бо вони з господарем давні приятелі.
Хоча Мартин покрикує на своїх наймитів, не можна сказати, що він принижує їхню гідність. Відчувається, що між господарем і робітниками ще немає тієї прірви, яка неодмінно виникає між визискувачами і наймитами.
Зрештою Мартин здатен, про що свідчить фінал твору, тверезо оцінити ситуацію і відродитися до нового життя, правильно розставити пріоритети.
3.Користуючись планом-характеристикою літературного персонажа, напишіть характеристику чиновників Націєвського, Тандалєва(на вибір)
План-характеристика літературного персонажа
1.Місце персонажа у творі.
2.Роль портрета в розкритті психологічного стану характеру персонажа.
3.Засоби змалювання образу.
4.Формування й світогляд персонажа.
5.Мета в житті персонажа та шляхи до неї.
6.Внутрішній світ персонажа, його привабливість чи потворність.
7.Виховне значення образу.
Домашнє завдання:
Написати письмовий твір (ОБОВ"ЯЗКОВО) на тему: "Дворянство як міф про краще життя" за п"єсою Івана Карпенка - Карого "Мартин Боруля"
Виконані завдання надсилаємо на електронну адресу pacerinanata@gmail.com або Вайбер або Телеграм
Урок № 19
Дата: 13.11.2020р.
Тема: Іван Франко - письменник, учений, громадський діяч. Багатогранність діяльності письменника
Хід уроку
1. Прочитати і законспектувати (можна хронологічну таблицю)
Шевченко і Франко — два велетні, які піднесли нову українську літературу до світових висот. І сьогодні ми розпочинаємо більш глибоке ознайомлення з особистістю Івана Яковича Франка, з його величезною літературною спадщиною, громадянською та науковою роботою. П’ятдесят томів повного зібрання творів І. Франка не вмістили всіх його праць, а частина з них, особливо написаних іншими мовами, ще чекає на своїх дослідників. Існує навіть ціла галузь літературознавства — франкознавство.
Отже, вирушаймо в гості до генія!
Коли ми думаємо про Івана Франка, у нашій уяві постає передусім титан думки і праці, людина, в якої дух і тіло рве до бою заради поступу і щастя людського, українець, корені якого сягають глибини народного життя і переходять у дерево, квіт якого величний, щедрий, добрий. Той корінь бере початок з батьківської хати.
Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856 р. в с. Нагуєвичі (нині Дрогобицький район Львівської області). Батько Яків — відомий на всю округу коваль, невтомна у праці мати Марія. В такій сім'ї насамперед привчали до праці, поваги до людей. І, звичайно ж, хотіли, щоб дитина вчилась на радість батькам, на добро людям.
Батько помер рано, проте, помітивши обдарованість сина, встиг віддати його до початкової школи в сусідньому селі Ясениця-Сільна. Потім Іван закінчив Дрогобицьку "нормальну школу" отців василіанів, де, крім іншого, навчився читати німецькою і польською. Завдяки старанням вітчима, Гриня Гаврилика, в 1873 р. вступив до Дрогобицької гімназії. Маючи виняткові успіхи в навчанні, встигаючи читати багато художньої та наукової літератури, писати вірші, Іван усе ж лишався "хлопською дитиною". Він повною мірою відчув задушливу атмосферу режиму і зневагу заможніших однокласників. Враження шкільного дитинства він згодом опише в оповіданнях "Грицева шкільна наука", "Отець-гуморист", "Олівець" та ін.
Під час навчання в гімназії Іван Франко читає твори Гете, Лессінга, Шіллера, Расіна, Корнеля — німецькою та французькою в оригіналі.
Береться й сам за літературну працю. Перший вірш Івана Франка мав назву "На Великдень 1871 року" й був присвячений батькові. Ще навчаючись в гімназії, хлопець береться перекладати твори Гомера, Софокла, Горація, "Слово о полку Ігоревім", "Краледворський рукопис" (одну із знаменитих літературних містифікацій Вацлава Ганки, що спричинилися до чеського національного відродження). Особливо треба відзначити перекладацьку діяльність Франка, яку він не припиняв усе своє життя. Франко перекладав з 14 мов.
Закінчивши Дрогобицьку гімназію в 1875 p., юнак вступає на філософський факультет Львівського університету. Стає членом "Академічного гуртка", знайомиться з М. Павликом та І. Белеєм (з якими довгі роки співпрацюватиме на громадській і редакційній ниві), бере участь у виданні журналу "Друг". З 1877 р. Іван Франко починає друкувати оповідання з життя бориславських нафтовиків. Від червня 1877 до березня 1878 р. письменник перебуває у в'язниці за сфальсифікованим звинуваченням в участі у таємній спілці, яка нібито "була відгалудженням російських соціалістичних організацій".
Вийшовши на волю, він з М. Павликом розпочав організацію нового журналу "Громадський друг", а після його конфіскації вони змінюють назву журналу на "Дзвін" і "Молот".
У 1880 р. Франка заарештовують удруге. Цього разу він перебував за гратами три місяці, а коли звільнився, ледве не помер від голоду без роботи, оскільки влада повністю обмежувала його діяльність. Щоб забезпечити собі хоча б мінімальний рівень прожитку, з 1887 р. письменник десять років змушений був працювати "в наймах у сусідів" — членом редакції польської газети "Kurjer Lwowski".
У журналі "Світ" (виходив за редакцією І. Белея у 1881—1882 pp.) І. Франко друкує "Борислав сміється", яка стає етапним твором української літератури. У 1883 р. публікує в журналі "Зоря" свою історичну повість "Захар Беркут", в якій опоетизовано героїчну боротьбу Прикарпаття проти монголо-татарської навали. Далеке минуле в повісті дало письменникові змогу виразніше висвітлити проблему патріотизму, самопожертви в ім'я народу і його майбутнього.
Один з найважливіших віршів у поезії І. Франка — "Каменярі". Це гімн, який прославляє працю людей заради однієї мети — "скалу оцю розбити". "Ні жар, ні холод" ніякі муки не зіб'ють їх з обраного шляху до світлого життя, потрібно лише руйнувати скелю гноблення і неправди. За цей вірш І. Франка в народі з любов'ю називали "Наш Каменяр".
Великі надії на здійснення політичних і літературних намірів покладав І. Франко на Київ, куди він прибув наприкінці лютого 1885 р. Зустрічі з О. Кониським і В. Антоновичем не виправдали сподівань щодо видання газети. Теплий спогад залишили зустрічі з родинами Лисенків, Старицьких і Косачів. Приїхавши в Київ наступного року, Іван Франко одружується з Ольгою Хорунжинською.
Пізніше саме за посередництва Франка в Західній Україні будуть видані "Гамлет" у перекладі М. Старицького, "Книга пісень" Г. Гейне в перекладах Лесі Українки і М. Славинського та ін.
У прозі Іван Франко виявив себе видатним майстром складних характеристик. Складними психологічними характеристиками відзначаються повісті "Основи суспільності", "Для домашнього вогнища", "Лель і Полель", у яких показано занепад аристократії та значної частини інтелігенції.
Франко-прозаїк був новатором у багатьох жанрах. Наприкінці XX ст. за повістю Івана Франка "Перехресні стежки" було знято один із перших в Україні детективних телесеріалів "Пастка", автори якого кінорежисер О. Бійма та оператор Л. Зоценко одержали Державну премію України імені Т. Г. Шевченка.
Історична тема не заважала письменнику сприймати реальне життя. Сучасністю насичені повісті "Boa constrictor", "Борислав сміється", "Бориславські оповідання", новели з життя галицького селянства "Сам собі винен", "Ліси і пасовиська", "Лесишина челядь". Але найбільшої слави Іван Франко зазнав як поет. Він називав поезію "вогнем в одежі слова". При цьому використовував величезний арсенал поетичних форм, засобів, прийомів, збагативши українську літературу світовим поетичним досвідом. На час виходу першої збірки "З вершин і низин" (Львів, 1887) 30-річний Франко постає вже відомим громадським діячем, значним письменником і вченим, твори якого читають і перекладають у Києві, Петербурзі, Варшаві, Відні.
У 1889 р. в Радикальній партії відбулася криза, і Франко спільно з народовцями заснував Національно-демократичну партію, з якою співпрацював до 1904 р. і відтоді покинув активну участь у політичному житті. На громадсько-політичному шляху І. Франко тривалий час співпрацював з М. Драгомановим, цінуючи у ньому "евр. Політика". Згодом він розійшовся з М. Драгомановим у поглядах на соціалізм і в питанні національної самостійності, закидаючи йому пов'язання долі України з Росією ("Суспільно-політичні погляди М. Драгоманова", 1906).
І. Франко вважав М. Драгоманова своїм учителем. Але учень переріс свого вчителя, став суворим, але справедливим його критиком.
Наступна збірка "Зів'яле листя" (Львів, 1896) — цикл любовної поезії, де до читача звертається ліричний герой — "людина, яка глибоко відчуває, що мало пристосована до практичного життя". Але через невдале подружнє життя через 14 років Іван Франко перевидасть цю збірку. Уже зовсім хворий (паралізовані пальці, чорна пов'язка на очах), він мужньо зізнається, що ця книга має "біографічний ключ". Була ще у нього любов без взаємності до красуні Целіни Журовської. Та її серце залишилось глухим, а душа німою.
Перу Івана Франка належать і визначні поеми: "Панські жарти" (1887), "Смерть Каїна" (1889), "Сурка" (1890), "Іван Вишенський" (1900) та ін.
Драматургія Франка — невід'ємна складова історії українського театру. Вершиною його доробку є соціально-психологічна драма "Украдене щастя" (1894), сюжет якої побудовано на живих джерелах народної творчості.
У 1889 р. І. Франка знову заарештували, цього разу на два з половиною місяці. Після ув'язнення йому вдається нарешті закінчити Чернівецький університет (1891). У 1893 р. він захищає у Відні дисертацію "Варлаам і Йосаф, давньохристиянський духовний роман та його літературна історія".
У 1894 р. трапилася нагода обійняти професорську посаду кафедри історії української літератури і мови Львівського університету. Хоч пробна лекція і мала успіх, однак лідери народовців, "москвофілів", польсько-шляхетські шовіністи вдалися до наклепів і провокацій, щоб не допустити Франка до професорства. Кандидатуру письменника було забалотовано. Це не могло не засмутити Франка, проте не зупинило його подальшого духовного поступу, яким би важким він не був.
З великим піднесенням зустрів він революційні події 1905 p.: "Схід Європи, а в тім комплексі також наша Україна, переживає тепер весняну добу, коли тріскає крига абсолютизму та деспотизму".
На хвилі піднесення він створює поему "Мойсей", в якій філософськи осмислює проблему вождя і народу, животрепетну для України. "Сильна, уперта натура, яка цілою вийшла з житейського бою, — писав про зустріч з Іваном Франком у 1905 р. Михайло Коцюбинський. — В своїй убогій хаті сидів він за столом босий і плів рибацькі сіті, як бідний апостол. Плів сіті й писав поему "Мойсей". Не знаю, чи попалася риба у його сіті, але душу мою він полонив своєю поемою".
Праці Франка з історії й теорії літератури, фольклористики, етнографії, мовознавства, орієнталістики, історії та економіки, суспільних галузей є могутнім внеском у розвиток української та світової науки, проте вони й досі чекають належної оцінки.
Серед найважливіших ідей Франка — ідея духовної єдності нації, всупереч її роз'єднаності через вплив різних імперських держав: "...ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіціальних кордонів".
На початку XX ст. ім'я Івана Франка набуває досить широкої популярності. В 1905 р. його обирають членом Чеського наукового товариства, в 1906 р. Харківський університет приймає рішення "о возведении галицийского ученого исследователя Ивана Франка в степень доктора русской словесности", а в 1916 р. Російська академія наук присуджує йому премію за працю "Студії над українською народною піснею".
Гірка звістка про смерть великого письменника і мислителя 28 травня 1916 р. поширилася далеко за межі рідного краю.
Понад п'ять тисяч праць у різних галузях літератури й науки належать перу Івана Франка. Небагато можна назвати імен у світовій науці, рівних йому за всебічністю таланту, наполегливістю творчого подвигу, гідною титанів Відродження.
3. Жанрова й тематична різноманітність творів І. Франка
(законспектувати)
| Жанри | Твори |
| Епос | «Перехресні стежки», «Борислав сміється», «Захар Беркут», оповідання та ін. |
| Лірика | Збірки «З вершин і низин», «Зів’яле листя», «З днів журби», «Semper tiro» та ін. |
| Ліро-епічні твори | «Мойсей», «Іван Вишенський», «Лис Микита» та ін. |
| Драма | «Украдене щастя» |
| Теми | Твори |
| Історична | «Захар Беркут» |
| Робітнича | «Борислав сміється» та ін. |
| Детективна | «Перехресні стежки», «Злочин з кількома невідомими» |
| Селянська | «Ліси і пасовиська», «Добрий зарібок» та ін. |
| Шкільна | «Грицева шкільна наука», «Отець гуморист», «Олівець» та ін. |
| Казкова | «Фарбований Лис», «Лис Микита» |
| Кохання | Збірка «Зів’яле листя» та ін. |
| Мистецтва | «Сікстинська мадонна», «Декадент» та ін. |
| Філософська, громадянська | «Мойсей», «Гімн» та ін. |
Виконані завдання надсилаємо на електронну адресу pacerinanata@gmail.com або Вайбер або Телеграм
Урок № 20
Дата: 16.11.2020р.
Тема: Відродження, символ вічної жіночності, материнства, краси в сонеті І. Франка "Сикстинська мадонна"
Хід уроку
Картина «Сикстинська Мадонна» чудового італійського художника Рафаеля надихнула на створення сонета українського художника слова Івана Франка.
1. Повідомлення про картину "Сикстинська Мадонна" Рафаеля
Як відомо, Рафаель Санті - Великий майстер Високого Відродження. Син художника, поета-гуманіста, про якого ми знаємо небагато. Рафаель Санті рано досяг вищих почестей. Римський папа хотів увінчати його небувалою для живопису нагородою, і тільки передчасна смерть завадила Рафаелю стати кардиналом.
Але головної своєї вершини він досяг в області живопису, ставши Великим майстром Високого Відродження. Картина «Сикстинська Мадо́нна» знаходиться в Галереї старих майстрів у Дрездені, придбана у 1754 році з П'яченци Августом III Фрідріхом за близько 20 000 цехінів (70 кг золота). Величезне за розмірами (256 x 196 см) полотно було створено Рафаелем для вівтаря церкви монастиря Святого Сикста в П'яченці на замовлення папи Юлія II. Існує гіпотеза, що картина була написана в 1512–1513 роках на честь перемоги над французами, що вторглися в Ломбардію в ході Італійських воєн, і подальшого включення П'яченци до складу Папської області.
На картині зображені Мадонна з немовлям в оточенні папи Сікста II і Святої Варвари по сторонах і з двома ангелятами, що дивилися знизу вгору на сходження Бога. Фігури утворюють трикутник. Розкрита по сторонах завісу зайвий раз підкреслює геометричну продуманість композиції. Це один з перших творів, в якому глядач незримо виявляється вписаний в композицію: здається, що Мадонна спускається з небес прямо назустріч глядачеві і дивиться йому в очі. В образі Марії гармонійно поєднані захват релігійного з такими загальнолюдськими переживаннями, як глибока материнська ніжність і окремі ноти тривоги за долю немовляти.
Рафаель зупинив вічний рух матері, що приносить свою жертву, свого сина в ім'я майбутнього – символ вищої краси і жертовної материнської любові.
2. Теорія літератури(зробити запис у зошиті)
Іван Франко своє захоплення цим шедевром висловив у сонеті "Сикстинська Мадонна".
Сонет (від італійського Sonetto — звучати) — ліричний вірш, який складається з 14 рядків п’ятистопного або шестистопного ямба: два чотиривірші (катрени) з перехресним римуванням і два тривірші (терцети).
3.Виразне читання поезії
Сикстинська Мадонна
Хто смів сказать, що не богиня ти?
Де той безбожник, що без серця дрожі
В твоє лице небесне глянуть може,
Неткнутий блиском твої красоти?
Так, ти богиня! Мати, райська роже,
О глянь на мене з свої висоти!
Бач, я, що в небесах не міг найти
Богів, перед тобою клонюсь тоже.
О бозі, духах мож ся сумнівати
І небо й пекло казкою вважати,
Та ти й краса твоя - не казка, ні!
І час прийде, коли весь світ покине
Богів і духів, лиш тебе, богине,
Чтить буде вічно - тут, на полотні.
1881 р.
Використавши саме таку ліричну віршовану форму поет талановито передав сокровенні відчуття від образу Мадонни, у котрій гармонійно поєднано земне та небесне начало.
В сонеті висловлено думку про те, що сила високого мистецтва має безмежну владу над почуттями людей. Картина Рафаеля змусила Франка ще раз в цьому переконатися.
Ліричний герой сонета зачарований красою Мадонни. Він возвеличує жінку-матір, вражений її чистотою та недоступністю. Використовуючи риторичні запитання, оклики та звертання поет передає піднесений емоційний стан свого героя.
В поезії помітні атеїстичні мотиви, але водночас є натяк на те, що автор розуміє вищі сили як втілення добра і краси, як наприклад, в образі Мадонни – «хоч не знайшов для себе богів на небесах, цій — поклониться, як богині». Свята жінка захоплює поета там, що в ній поєднується небесна чистота і земна щира краса та доброта. Вона водночас недосяжна і зрозуміла поетові. Мадонна є втіленням жінки-матері і музи, що надихає на творчість. На картині вона зображена босоногою з немовлям на руках. Вражає її сумний тривожний погляд, але відчувається сила духу, доброта та готовність в будь-яку мить спуститися на землю, залишившись недоступною для зла. Такий образ є втіленням вічної ідеальної жіночності і тому не міг не зачарувати чутливого до справжньої краси поета. Іван Франко вірив в силу доброї краси, без якої неможливе мистецтво.
4.Ідейно-тематичний аналіз твору (запис в зошити)
Тема: захоплений опис Сикстинської Мадонни з однойменної картини Рафаеля.
Ідея: справжня краса невіддільна від добра; возвеличення матері-жінки; непереборний вплив мистецтва на душу людини.
Художні засоби: риторичні запитання, емоційні оклики, звертання.
(виписати самостійно)
Образ ліричного героя: захоплена красою людина, яка перебуває під сильним впливом мистецтва. Але герой не просто захоплюється Мадонною, а готовий боронити світлий образ, що видно з перших рядків сонету: «Хто смів сказать, що не богиня ти? Де той безбожник». Майже гнівно звучить запитання, що тільки підтверджує щирість відчуттів. Герой не розуміє, як можна байдуже дивитися на цю картину, для нього це рівносильно байдужості до мистецтва взагалі.
5. Клоуз-тест
1. Літературний напрям останньої третини ХІХ — ХХ століть. Виник у Франції і набув поширення в європейських літературах як заперечення натуралістичного зображення світу…- це
2. Івана Франка та Гомера, Софокла, Овідія, Данте, Шекспіра, Байрона, Ґете, Віктора Гюго, Міцкевича, Пушкіна, Лермонтова поєднує …
3. Українська громадськість Відня 26 листопада 1915 року висунула кандидатуру Івана Франка на здобуття премії …
4. Ліричний вірш, який складається з 14 рядків п’ятистопного або шестистопного ямба: два чотиривірші (катрени) з перехресним римуванням і два тривірші (терцети) - …
5. Символ вищої краси та жертовної материнської любові - …
6. Хто смів сказать, що не богиня ти? Де той …
6. Домашнє завдання
1. Опрацювати теоретичний матеріал підручника ст.82-85
https://pidruchnyk.com.ua/392-ukrayinska-lteratura-avramenko-paharenko-10-klas.html
3. Виразно читати і аналізувати вірш «Сикстинська мадонна»
Виконані завдання надсилаємо на електронну адресу pacerinanata@gmail.com або Вайбер або Телеграм
Урок № 21
Дата: 20.11.2020р.
Тема: Франкова концепція поступу людства, вираження незламного оптимізму в поезії І.Франка "Гімн"
Хід уроку
1. Ознайомитися із матеріалом «Цікава арифметика»
✵ 600 — стільки книжок було в особистій бібліотеці бідного гімназиста І. Франка.
✵ 6000 — дослідникам стільки відомо творів Франка.
✵ 50 — томів містить його повне зібрання творів.
✵ 100 — томів планується видати.
✵ 10 — повістей написав Франко.
2. Дати відповіді на питання лтературного диктанту
2. Про своє раннє дитинство Франко розповів у творах…
3. Дружиною І. Франка була…
4. Перший арешт відбувся… 18.. року, другий… — 18.., третій… — 18...
5.1893 року Франко захистив…
6. Стає студентом…
7. «Подібно до легендарного Данко, розірвавши свої груди, він дістав вогнене серце і освітив ним шлях до визволення свого народу». так сказав про Франка…
8. Франко помер…
3. Прочитати, основне законспектувати
У складній картині розвитку лірики другої половини XIX — початку ХХ століть Іван Франко посідає одне з найвагоміших місць в українській та європейській поезії. Поет розширив тематичні, стильові і жанрові можливості української лірики. Громадянська, інтимна, пейзажна, сатирична, філософська лірика митця порушує важливі проблеми буття людини, витворює складну систему мотивів і образів, почуттів і переживань.
Великої слави письменник зажив завдяки поетичним збіркам «З вершин і низин». (1887), «Зів’яле листя». (1896), «Мій Ізмарагд». (1898).
Важливим етапом у розвитку української поезії був вихід збірки «З вершин і низин». Франкова збірка після «Кобзаря». Тараса Шевченка була другою поетичною книгою, що мала загальноукраїнське значення. Збірка «З вершин і низин». уперше видана 1887 р., а 1893 р. доповнена і перевидана. До першого видання була уведена незначна частина поезій, написаних протягом 1877-1887 років. Друге видання — значно розширене, організоване за поетичними циклами, жанрово й стилістично багатофункціональне, тематично різнопланове — можна вважати взірцем в українській літературі кінця ХІХ століття.
Перший розділ збірки «Deprofundis». («З низин». складається з циклів «Веснянки». «Осінні думи». «Скорботні пісні». «Нічні думи». «Думи пролетарія». і «Excelsior». («З вершин».. За назвою цього розділу і останнього його циклу названо книгу І. Франка. Ця поетична збірка репрезентувала двадцятилітній поетичний досвід і присвячена Ользі Хоружинській.
Відкриваємо першу сторінку — звучить Франковий гімн вічному революціонерові — безсмертному народові, що віками йде боротися «за поступ, щастя й волю». Краща, свідоміша часточка цього народу — «дух, наука, думка, воля». — завжди попереду. А мета у всіх одна: «Не ридать, а добувать, хоч синам, як не собі, кращу долю в боротьбі».
Коцюбинський казав, що Франкові вірші «просяться часто в музику». «Закличним маршем». написаним композитором Людкевичем, звучить «Гімн». Івана Франка, який ста одним із кращих зразків української музичної класики.
4. Прочитати "Гімн" І.Я. Франка
https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=627
5. Ідейно-художній аналіз поезії.
Літературний рід: лірика.
Вид лірики: громадянська.
Жанр: гімн (ліричний вірш).
Провідний мотив: боротьба народних мас за світле майбутнє, несхитна віра в їхню перемогу.
Віршований розмір: чотиристопний хорей з пірихієм.
Тип римування: суміжне.
Саме «Вічний революціонер». миттєво приніс Франкові популярність, а ще більшого розголосу твір набув у 1905 році, коли М. Лисенко поклав його на музику.
«Вічний революціонер». на межі ХІХ й ХХ ст., як і «Заповіт». Т. Шевченка, став одним із неофіційних гімнів бездержавного українського народу.
Домашнє завдання:
Виразно читати вірш І. Франка "Гімн", вміти його аналізувати
Виконані завдання надсилаємо на електронну адресу pacerinanata@gmail.com або Вайбер або Телеграм
Урок № 22
Дата: 23.11.2020р.
Тема: Поетична збірка І. Франка "Зів"яле листя". Любовні мотиви в поезіях "Ой ти, дівчино, з горіха зерня..." та "Чого являєшся мені...."
Хід уроку
У своєму творі «Притча про красу» Іван Якович Франко розповідає про те, як мудрець Аристотель навчав учня Олександра такими словами:
Більш, ніж меч, і огонь, і стріла, і коса,
Небезпечне оружжя – жіноча краса.
Тільки мудрість, наука і старші літа
Подають проти неї міцного щита.
Але ж що трапилось далі?
Одного разу Аристотель побачив незвичайної краси дівчину, яку звали Аглая. Він закохався в неї з першого погляду… Мудрець сказав, що виконає будь-яке її бажання.
Дівчина майже нічого від нього не вимагала. Просто напросто… вона попрохала, щоб Аристотель півгодини її повозив на хребті.
Коли ж учень Олександр побачив, як його великий вчитель бігає з Аглаєю на спині, дуже сильно сміявся.
І тоді Аристотель сказав слова, які будуть епіграфом нашого уроку:
Більш, ніж меч, і огонь, і стріла, і коса,
небезпечне оружжя – жіноча краса.
Ані мудрість, наука, ні старші літа
Не дають проти неї міцного щита.
Відтак, ми бачимо, який великий вплив має на людину краса і кохання.
Тема кохання, мабуть, одна з найбільших тем, до якої звертались світові поети. Оскільки на попередньому уроці ми почали вивчати творчість Івана Франка, я з упевненістю скажу, що тема кохання – це його найулюбленіша тема.
Тож давайте будемо переконуватись у цьому.
Тема нашого уроку – «Поетична збірка І.Франка «Зів’яле листя». Місце любовної теми у творчості Івана Франка. «Чого являєшся мені у сні…», «Ой ти дівчино, з горіха зерня».
Сьогодні ми пройдемо сторінками кохання Івана Франка. Ми дізнаємося про імена тих, хто змушував його не спати ночами й писати неперевершені твори про палкі почуття. Також ми поговоримо про одну із кращих збірок поета – «Зів’яле листя» й проаналізуємо його вірші.
1. Прочитати уявне інтерв"ю з І.Я. Франком, зробити відповідні записи в зошиті.
Інтерв’ю з Іваном Яковичем Франком
(під час інтерв’ю – презентація збірки «Зів’яле листя»)
Журналіст: Доброго дня, Іване Яковичу!
Франко: Доброго дня!
Журналіст: Наш клас дуже вдячний Вам за те, що Ви прийшли до нас на урок. Тож чи можна поставити Вам деякі питання стосовно Вашої творчості?
Франко: Так, звісно, мені дуже приємно, що моїми творами цікавляться в школі.
Журналіст: Скажіть, будь ласка, твори якої тематики включає в себе Ваша збірка «Зів’яле листя» і коли вона була видана?
Франко: До цієї збірки ввійшла найкраща для мене інтимна лірика. Сюди ввійшли твори, які я писав протягом 1886 (тисяча вісімсот вісімдесят шостого) – 1896 (тисяча вісімсот дев’яносто шостого) років. Саме в цей рік я і видав її.
Журналіст: Що стало причиною написання цих творів?
Франко: Мені важко говорити про це, але зізнаюсь чесно, що причиною написання віршів збірки було нерозділене кохання…
Журналіст: А чому ця збірка має таку назву?
Франко: Вона має й іншу назву, яка говорить про її жанр, - «Лірична драма». Назва збірки символічна. Зів’яле листя символізує собою втрачені надії, нещасне кохання.
Журналіст: На які частини ця збірка поділяється?
Франко: Вона складається з трьох частин. Оскільки назва пов’язана з листям, я ці частини назвав «жмутками» листочків. До кожного жмутку я вмістив по 20 творів.
Журналіст: Будь ласка, коротко охарактеризуйте ці цикли.
Франко: У першому «жмутку» є вірші і з громадянськими мотивами, але все ж таки переважає скорботна інтимна лірика.
У поезіях другого жмутка я оспівав не лише кохання, а й чарівну красу природи.
І зізнаюсь, що найбільші переживання із-за нерозділеного кохання втілені в поезіях третього.
Журналіст: Справді, коли читаєш твори збірки, відчуваєш, що в центрі ліричного сюжету книги – романтичний юнак, що скаржиться на неприхильність до нього дівчини, в яку закохався. Вірші пройняті неймовірним сумом і душевними переживаннями.
А чи можете ви самі назвати напрям, в дусі якого написані ці вірші?
Франко: Гадаю, мої поезії можна віднести до річища поетики модернізму.
Журналіст: Сьогодні на уроці ми будемо читати й аналізувати ваші твори. А які б вірші ви самі порадили нам прочитати?
Франко: Думаю, кожному поетові важко відповісти на таке питання. Для мене всі вірші дорогі. Але, якщо ви вже питаєте, пораджу прочитати поезії з другого жмутку: «Чого являєшся мені у сні…» і «Ой ти, дівчино, з горіха зерня…».
Журналіст: Добре, саме їх ми сьогодні і будемо читати.
І останнє питання до Вас. Чи є у вашій збірці вірш, який відрізняється від усіх інших автобіографічними моментами?
Франко: Так. Цей вірш називається «Тричі мені являлася любов».
Журналіст: Дякуємо Вам, Іване Яковичу, за те, що Ви завітали до нас сьогодні. Ми просимо Вас бути нашим почесним гостем. Просимо зайняти місце в аудиторії.
Франко: Дякую.
2. Презентація «Тричі мені являлася Любов…»
Всім цікаво, хто вони, оті три Франкові кохання, ті три музи, три жінки його творчої долі.
Тричі мені являлася любов.
Одна несміла, як лілея біла,
З зітхання й мрій уткана, із обснов
Сріблястих, мов метелик, підлетіла.
Купав її в рожевих блисках май,
На пурпуровій хмарі вранці сіла
І бачила довкола рай і рай!
Вона була невинна, як дитина,
Пахуча, як розцвілий свіжо гай.
Дослідники життя й творчості Івана Франка вважають першим коханням Франка Ольгу Рошкевич. Донька священика із гірського села Лолин. Франко закохався в неї під час останніх гімназійних канікул, даючи приватні уроки її братові Ярославу. Почуття було дуже сильним, повним, глибоким, бо Івана та Ольгу єднала не тільки пристрасть, а й щира дружба, переконання, спільна перейнятість літературними й громадськими справами. Вони мріяли одружитися. Однак перше Франкове ув’язнення зруйнувало його першу любов. Ольга не хотіла протистояти волі батька отця Михайла Рошкевича, що не бажав мати за зятя учорашнього політв’язня. Іван болюче пережив цю розлуку і довго не міг простити коханій її зради.
Далі минуло ще трохи часу і...
Явилась друга — гордая княгиня,
Бліда, мов місяць, тиха та сумна,
Таємна й недоступна, мов святиня.
Мене рукою зимною вона
Відсунула і шепнула таємно:
«Мені не жить, тож най умру одна!»
І мовчки щезла там, де вічно темнно.
Іван Франко познайомився з Юзефою Дзвонковською в маєтку Дзвонковських неподалік від Станіслава. Почуття спалахнуло, та ненадовго: Юзефа відмовила Іванові, бо хворіла сухотами й знала, що невдовзі помре.
Явилась третя — женщина чи звір?
Глядиш на неї — і очам приємно,
Впивається її красою зір.
То разом страх бере, душа холоне
І сила розпливається в простір.
За саме серце вхопила мене,
Мов сфінкс, у душу кігтями вп'ялилась
І смокче кров, і геть спокій жене.
Минали дні, я думав: наситилась,
Ослабне, щезне… Та дарма! Дарма!
Її ім'я — Целіна Зигмунтовська. «Одна панночка полька», що стала фатальною зіркою Франкової душі на довге десятиліття, а заодно — прототипом цілої галереї героїнь його кращих творів. Любов не була взаємною. «Беатріче» виявилась упирем, що безжально ссав поетове серце. Зате життєве страждання, як то завше буває в мистецтві, сторицею воздалося на сторінках творів. Більшість із них — справжні шедеври, якими українське письменство може повеличатися перед світом.
Дружина
Може, то й несправедливо, але долі бажалося саме так. «Жінка, що була поруч — дружина Ольга Хоружинська — не увійшла в число «трьох». Складними були стосунки подружжя Франків. Однак знову ж... Четверо прекрасних дітей, вихованих цим подружжям (сини Андрій, Петро і Тарас, донька Анна) великою мірою компенсують «ту серцеву недостатність», на яку воно страждало.
Отже, в Івана Яковича було три палких і щирих кохання, та жодне з них не було взаємним, чи, точніше, щасливим, бо не випало прожити спільно з жодною обраницею.
3.Однією із перлин інтимної лірики Івана Франка, що ввійшла до другого жмутку збірки «Зів’яле листя», є поезія «Чого являєшся мені…».
https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=650
Аналіз твору(записати)
Тема – показ солодких страждань, які викликає кохання в житті людини.
Ідея - возвеличення кохання як найвищого почуття на землі
Центральний образ - образ «страдника кохання»; мрійника, який кохає, але не має відповіді на свої почуття
Художні засоби:
Епітети: «чудові» (очі), (дно) «студене», (уста) «німі», «довгими» (ночами)
Порівняння: «очі..., немов криниці дно студене», «уста..., мов зарево червоне», «серце..., неначе перла у болоті»
Метафора: «бажання...займається і знову тоне», «серце надірвала», «...свої пісні у серці здавлюю на дні...»
Анафора: «Чого являєшся мені у сні?»
Тавтологічні повтори: «В житті мене ти знать не знаєш, хоч знаєш, добре знаєш, як я люблю тебе без тями...»
Синонімічні дієслівні ряди: «серце... марніє, в’яне, засиха», «хоч в сні... оживає, грає, віддиха»
Авторські дієслівні синоніми: «тужити – не жити»
Риторичні фігури: риторичні запитання («Чого являєшся мені усні?), риторичні звертання («зіронько»); риторичні оклики («О ні!», «Хоч в сні!»)
4. Переглянути відео
Отже, сьогодні ми з вами переконались у тому, що тема кохання справді є однією з найулюбленіших тем Івана Франка. Вірші збірки «Зів’яле листя» - це неперевершені зразки найкращої інтимної лірики української поезії.
Багато з них стали народними піснями. І не тільки. Навіть сучасні українські композитори кладуть слова віршів Івана Франка на музику. До вашої уваги – пісня сучасного співака Віталія Козловського «Чого являєшся мені у сні».
За зразком аналізу вірша «Чого являєшся мені» проаналізувати вірш «Ой ти дівчино, з горіха зерня»;
Вивчити «Чого являєшся мені у сні..." напам’ять
https://www.i-franko.name/uk/Verses/ZivjaleLystja/2/4.html
Виконані завдання надсилаємо на електронну адресу pacerinanata@gmail.com або Вайбер або Телеграм
Урок № 23
Дата: 27.11.2020р.
Тема: Філософська поезія І. Франка. Драматизм людських стосунків у "Легенді про вічне життя"
Хід уроку
1. Прочитати, законспектувати
Скільки існує на землі людство, стільки й мріє про вічне життя. З давніх часів люди шукають еліксир молодості, вірять в існування чудодійних криниць, магічних предметів, що допоможуть подовжити життя. Людина не хоче вірити, що все, що надбала, повинна буде залишити і піти з життя так само ні з чим, як і прийшли у цей світ. Але в кожного свої причини жити вічно.
Про те, для чого людина приходить у цей світ міркував і І.Франко, коли він був тяжко хворий, пережив нещасливе кохання, підступи друзів і ворогів, цькування уряду.
Звертався до Біблії, як і багато хто в хвилини зневіри чи розчарувань.
- Повідомлення «Біблійні мотиви у творчості І. Франка»
Протягом багатьох століть у бездержавній українській культурі Біблія давала той ідеал і духовну підтримку, яких митці часом не знаходили в реальному житті. І справа не лише в тому, що деякі біблійні сюжети схожі з ситуацією, у якій перебувала Україна протягом кількох останніх століть, а й у тому, що Святе Письмо давало віру у свого Бога й у свій народ, його життєві сили. Воно зміцнювало надію на те, що вихід з неволі знайдено, якщо слідувати Божим заповідям. Біблія завжди служила джерелом мудрості щодо покаяння, морального самовдосконалення й пізнання істини.
Важливу роль відігравала Біблія у становленні української літератури. Письменники запозичували із Святого Письма теми, ідеї, сюжети, образи, жанри.
Оригінальна інтерпретація ідей християнського гуманізму простежується і в поезії І. Франка
Подальшого розвитку мотиви християнських заповідей набувають у збірках «Мій Ізмарагд», «Давнє і нове», «Semper tiro» та ін.
Гармонійно поєднуючи міфи, апокрифи, біблійні легенди із власним світобаченням, творчою уявою, неперевершеною поетичною майстерністю, створює оригінальні твори, далеко відмінні від джерел, з яких вони брали витоки. Вони різняться не тільки розгортанням сюжету, змінюється й форма, зовсім іншим стає духовне, моральне наповнення.
- Повідомлення про збірку «Мій Ізмарагд».
«Мій Ізмарагд» - збірка творів І.Франка, видана у 1898 році. У ній знайшли своє відображення болючі роздуми автора над сенсом людського життя, зв’язком вічності буття і кохання. Свою збірку І. Франко не випадково назвав «Мій Ізмарагд». У староруській літературі «Ізмарагдами» називалися збірки статей і притч морального характеру, в яких читач знаходив відповіді на ті чи інші питання повсякденного життя.
Вірші збірки автор назвав «дітьми страждань», бо книга творилася впродовж 15 років, писалася в несприятливий час – хвороба очей, яка змушувала перебувати в темній кімнаті.
Збірка поділяється на шість циклів:
- Поклони;
- Паренетикон;
- Притчі;
- Легенди;
- По селах;
- До Бразилії.
Збірка «Мій Ізмарагд» об’єднала твори, написані за мотивами стародавніх притч, легенд, повчань, що містили у давньоруських рукописних збірниках.
У збірці переважають філософські мотиви:роздуми поета про добро й зло, красу і вірність, обов’язок і зміст людського життя.
«Я бажав зробити , - пише автор, - свою збірку наскрізь моральною».
У ній (за винятком першого й останнього циклів) не порушуються соціальні та суспільно-політичні питання.
Текст творився з певною настановою – викликати в читача відповідний психологічно-інтелектуальний стан. «А тобі, любий брате чи люба сестро, що читатимеш оті рядки «не мудрствуя лукаво», бажаю того душевного супокою, того м’якого, ніжного, щирого настрою, який знаходив я…»
Автор прагне, щоб у душу читача упала хоч крапля «доброти, лагідності, толерантності не тільки для відмінних поглядів і вірувань, але навіть для людських блудів, і похибок, і прогріхів». Йдеться про розуміння людської природи і сутності людини.
Збірка відрізняється високою культурою поетичної форми і з повною підставою може бути віднесена до кращого досягнення української і світової поезії кінця XIX - початку XX століття.
Своїми міркуваннями про сенс людського життя І.Франко ділиться у філософській «Легенді про вічне життя».
- Повідомлення про історичні постаті, що стали героями «Легенди про вічне життя».
Олександр Македонський - дев'ятнадцятий цар Македонії, син царя Філіпа ІІ Македонського, та Олімпіади, царівни Епіру. Був вихованцем Аристотеля. Геніальний полководець, видатний адміністратор і політик. Засновник великої держави, що охоплювала Македонію, Грецію, завойовану Перську імперію та Єгипет. Його походи позитивно вплинули на розвиток античної науки (особливо географії) і культури (еллінізм). З 336 до н. е. (з 20-річного віку) правитель Македонії. Забезпечив міцність свого правління перемогами над фракійцями та іллірійцями. Перемоги над перським царем Дарієм III біля Граніка (334 до н. е.), Іссі (333 до н. е.) відкрили йому шлях до Єгипту, де він коронувався короною фараонів і заснував місто Александрію. Після вирішальної перемоги над Дарієм при Гавгамелах (331 до н. е.) повністю підкорив імперію Ахеменідів — Вавілон, Парса і Сузи здалися йому без опору.
У Вавілоні, де він жив, зайнятий державними справами і планами нових завойовницьких походів, після одного з банкетів, цар раптово занедужав і через кілька днів помер на 33-ому році життя. Вмираючи, він не встиг призначити свого спадкоємця. Один з найближчих соратників – Птоломей перевіз тіло володаря у золотій труні в Олександрію і поховав там.
Напис на надгробному камені могили Македонського свідчить:
«Цього клаптика землі виявилося досить для того, кому не вистачило Всесвіту».
Роксана – бактрійська княжна, дружина Олександра Македонського.
Роксана народилася в Бактрії і була дочкою місцевого вельможі Оксіорта (Ваксувадарва) який при наближенні Олександра Великого відправив дружин і дітей у неприступну фортецю, іменовану Скелею Согдіани.
Проте під натиском македонян фортеця здалася в 327р.до н.е. і всі її мешканці, включаючи дружин і дітей Оксіарта, виявилися бранцями Олександра.
Грецький письменник Арріан так розповідає про долю однієї з полонянок:
«Одну з цих дочок звали Роксана. Вона була дівчиною на виданні , і ті , хто брав участь у поході, повторювали, що вона була найвродливішою із жінок, яких вони бачили в Азії, виключаючи одну тільки дружину Дарія. Олександр закохався в неї з першого погляду , але, хоча вона й була полонянкою, відмовився через пристрасний потяг до неї взяти її силою, і опустився до одруження на ній.»
Роксана супроводжувала Олександра в його поході в Індію і під час повернення у Вавілон (326-324 до н.е.). Згідно пізніх свідчень , під час індійського походу помер новонароджений син Роксани і Олександра. Після повернення з походу романтичні почуття Олександра до бактрійської княжни, можливо, ослабли, і він одружився зі Статірою, дочкою перського царя Дарія ІІІ, іще однією персіянкою царської крові.
323 року до н.е. Олександр раптово помер, залишивши Роксану вагітною, а через місяць після його смерті вона народила сина, назвавши його Олександром. Залишившись без єдиного захисника, юна бактрійка і немовля Олександр опинилися в центрі політичних інтриг імперії, що вже розпадалася.
Син Роксани підростав і міг незабаром претендувати на престол, користуючись славою батька. Але 14-річний хлопчик, Олександр ІV, і його мати Роксана таємно вбиті в 309р.до н.е.
Птоломей - правитель і цар Єгипту, родоначальник Птоломеїв, син Птоломея Лага.
Воєначальник Олександра Македонського, отримав Єгипет в управління 323року до н.е. під час поділу імперії діадохами. У жорстких війнах діадохів зумів розширити межі елліністичного Египту, приєднавши Киренаїку, Південну Сирію та Кіпр. За нього розпочалась відбудова Александрії, а неподалік Фів засновано нове місто - Птоломіада.
Отже, ми дізналися, якими ж були прототипи наших героїв. А тепер звернемося до твору.
Автор визначив його жанр як легенду.
- Що ж таке легенда і які її особливості?
(Легенда — народна оповідь про життя якоїсь особи чи незвичайну подію, оповита фантастикою, казковістю. На Русі жанр сформувався у християнській традиції як оповідання про життя святого, мученика, пустельника і т. п., яке мало читатися у день його пам´яті. Ці оповідання часто носили повчальний характер. Вони укладались у збірники, що називалися «Патериками». Їм притаманні драматизм, стійкість і завершеність сюжету).
1. Повторити вивчені на попередньому уроці вірші
2. Письмово проаналізувати "Легенду про вічне життя"
Виконані завдання надсилаємо на електронну
адресу pacerinanata@gmail.com або Вайбер або
Телеграм
Урок № 24
Дата: 30.11.2020р.
Тема: Поема "Мойсей" - вершинний твір І. Франка. Проблематика твору
Хід уроку
Іван Франко вірив у могутню, вільну Україну, у свій
народ, у щасливе майбутнє українців на рідній землі, боровся за кращу долю.
Сила віри, надія надихали на боротьбу за незалежну Україну.
У творчості поета однією із провідних є тема народу,
його минулого й майбутнього, історичного призначення і місця серед інших
народів. Особливо могутньо прозвучала ця тема в поемі «Мойсей», яка стала
видатним явищем української літератури доби модернізму. Автор у посвяті назвав
поему «великим даром» українському народові, а літературознавець Юрій Шевельов
назвав її другим «Заповітом», у якому митець порушив головну проблему того
часу: визволення нашого народу з неволі, здобуття незалежності.
І саме сьогодні ми продовжимо працювати над темою
уроку: «Поема «Мойсей» − один із вершинних творів І. Франка. Проблематика
твору: історичний шлях нації, визначна особистість як її провідник, пробудження
національної свідомості, історичної пам’яті».
Історія написання твору.
1904 рік... Подорожуючи Італією, Іван Франко
захоплюється картинами Рафаеля, Леонардо да Вінчі, проте найбільше його
вразила скульптура Мойсея, створена на
початку XVI ст. Мікеланджело Буонарроті. «Він довго вдивлявся в ту горду
постать, в це розумне суворе лице, високе, натхненне чоло під кучерями волосся,
що, немов два роги, стриміло вгору,— так згадує дочка Франка Ганна. — Тато з
поїздки привіз альбоми з малюнками визначних малярів і інші пам'ятки, а також
образ із статуї Мойсея. Цей образ зараз же повісив у себе в спальні над
ліжком».
Задум написати про Мойсея І. Франко виношував понад 20
років.
2. Історична довідка тлумачить:
«Мойсей зійшов на гору і отримав від Бога нові
скрижалі. Коли він повертався, лице його світилося, бо на нього пала слава
Божа. Це німб, який художники зображують навколо голів святих. Мікеланджело зобразив Мойсея з рогами. Це пов’язано з
тим, що єврейське слово «каран» − «світиться», перекладено як «керен» −
«роги». Це пояснюється тим, що в єврейському письмі немає голосних.»
Біблійна основа твору.
Мойсей народився рабом у Єгипті. Один із фараонів
наказав убивати кожного новонародженого єврейського хлопчика. Мати Мойсея
доручила своє дитя Божій опіці: спочатку переховувала, а потім сплела з очерету
невеличкий кошик, поклала туди сина й віднесла до річки Ніл. Знайшла його там
дочка фараона, назвала Мойсеєм, що означає «витягнений із води». Якось він був
свідком, як наглядач бив раба-єврея. Мойсей убив наглядача, а сам утік з
Єгипту. Він одружився і пас стадо овець свого тестя.
Сорокарічний Мойсей пас стадо і побачив перед собою
кущ, що палав і не згорав. Коли підійшов ближче, почув голос: «Я Бог батька
твого… Я справді бачив біду свого народу, що в Єгипті, і почув його зойк перед
його гнобителями, бо пізнав я Болі його. А тепер іди ж, я пошлю тебе до
фараона, і виведи з Єгипту народ Мій. Я буду з тобою» (Друга Книга Мойсеєва,
Книга Вихід 3:12).
Тільки після 10 кар, які Бог послав на Єгипет, фараон
дозволив Мойсеєві вивести євреїв з неволі. Проте невдовзі передумав і
переслідував ізраїльтян до Червоного моря. За наказом Божим Мойсей підняв над
морем свою палицю і воно розступилося. Ізраїльтяни перейшли через море, а
військо фараона поглинула вода.
Через три місяці мандрівники прийшли до гори Синай.
Тут Бог відкрив Мойсею свій Закон і дав йому 10 заповідей.
Сорок років блукав зі своїм народом Мойсей по пустелі,
учив і картав за непослух, як батько. Довів євреїв до границі Землі Обітованої,
але народ забув, що він покликаний Богом і зневірився.
Мойсей піднявся на гору Нево, щоб молитися. Там Бог
показав йому землі Палестини, у які увійшов народ та не ввійшов туди їх вождь.
У 120 років помер пророк Мойсей на горі Нево.
Отже, не випадково звернувся Франко до образу Мойсея,
до історії про те, як євреї 40 років йшли до своєї держави, адже українці
століттями блукали пустелею бездержавності. Поет порівнює ізраїльський та
український народи, їхню боротьбу за звільнення, показує роль поводиря в цій
боротьбі, зазначивши: «Ідея відбудови єврейської держави мене зацікавила,
оскільки є вона начебто рідною сестрою нашої української ідеї відродження
української держави».
Поет використав біблійну історію про Мойсея, проте написав оригінальний твір, розкривши свій задум: «Ся тема в такій формі не біблійна, а моя власна, хоч і оспівана на біблійнім оповіданні».
1. Сюжет поеми
|
Пролог —
звернення до українського народу |
||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
ò |
||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
Мойсей, сорок
літ проблукавши арабською пустелею, наблизився до Палестини |
||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
ò |
||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
Ізраїльський
народ зневірився, не хоче йти далі, до мети — до країни «обіцяної» |
||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
ò |
||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
Мойсей,
віддавши все життя задля щастя свого народу, страждає: сьогодні в
ізраїльського народу верховодять Авірон і Датан, які закликають побити й
обплювати пророка, що кличе в далекі краї |
||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
ò |
||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
Старий
Мойсей, який береже Єгови накази, всупереч забороні виходить на камінь і
починає промовляти |
||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
ò |
||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
Мойсей
розповідає легенду про те, як дерева обирали собі короля і як ним став
колючий терен |
||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
ò |
||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
Мойсей
застерігає ізраїльтян, щоб вони, Богом обрані посли, виконували його заповіт |
||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
ò |
||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
Авірон
висміює Мойсея, пропонує за його казки призначити пророка «громадською
нянькою» |
||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
ò |
||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
Натовп,
підбурений Датаном, виганяє Мойсея із табору. Пророк іде в пустелю і чує
голос демона Азазеля, який навіює сумніви. Мойсей у роздумах прямує на
вершину гори й не стримавшись, піддається спокусі: «Одурив нас Єгова!» |
||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
ò |
||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
Загриміли
громи, замиготіли блискавки, але в їхній мові Мойсей не почув голоса Єгови. І
тільки після дощу серцем відчув слова Бога, який картав пророка за зневіру,
адже ніхто не може знати Божих помислів, крім нього самого. Єгова сказав, що
Мойсей, довівши народ до «краю обіцяного», сам у нього не вступить |
||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
ò |
||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
У
гебрейському таборі тривога. Тільки тепер ізраїльтяни розуміють, кого
втратили. І тут молодий «князь конюхів» Єгошуа кричить: «До походу! До
зброї!» Цей крик перетворює люд на героїв, він іде, все змітаючи на шляху;
Датана повішено. Порівняння образів Мойсея біблійного, Мойсея — героя
твору та самого автора.
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||
Немає коментарів:
Дописати коментар